Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Подумки закатавши рукави, я приступила до справи. Перших пару хвилин на поверхні оболонки не з'явилося навіть подряпини і моя тривога почала піднімати голову. Таке відчуття, що цей кокон був не кам'яним, а залізобетонним. У спробі хоч якось пошкодити цей покрив я підійшла ближче, потім ще ближче, наприкінці взагалі простягла до нього руку. Цього разу я не почула Ліліного протесту: чи вона була надто зайнята, щоб стежити за мною, чи була не проти. Від привиду розливався холод. Я не торкалася його тіла, але навіть на відстані сантиметрів тридцяти я відчувала такий мороз, що здавалося, якщо доторкнуся – замерзну на смерть. «Ні, я не замерзну, – підняла і другу руку я. – В мені більше тепла, більше сили, більше енергії». Я майже побачила свою магію. Вона настільки сконцентрувалася, що потік енергії став видимим. Цей потік я направила до самого центру міцного кокона, і він тріснув. Не повністю, але поступово почав розколюватись. Коли його броня впала, а скупчення світла розвіялося, я видихнула. Можливо, мені здалося, але видихнула не одна я.

Далі все пішло простіше та швидше. Вже за півгодини ми стояли в просторому холі моєї колишньої школи, і єдиною небезпекою тут міг бути шматок побілки, що міг відвалитися від стелі. Пастка, що замикала нас тут, зникла з останнім привидом. Найімовірніше, її активізує їхня енергія. Ми були вільні.

Кілька хвилин простоявши в тиші Лілі раптом голосно засміялася. Її сміх був такий щирий, що незабаром наш дружний регіт охопив простір. Коли голос уже охрип, дівчина повільно сповзла по стінці та сіла на бетонну підлогу. Тільки зараз я помітила її знесилений вигляд. І це було слабо сказано. Обличчя дівчини було бліде, майже таке ж, як після виснаження телепортацією, а під очима залягли темні кола.

– Я знищила дев'ятьох, – задумливо протягла я. Лілі покивала головою і зобразила беззвучні оплески. – Якщо привидів всього було тринадцять, то ти розпилила чотирьох, а казала зможеш двох, максимум трьох, – з легкою усмішкою спробувала передражнити її вічно іронічний тон.

– І ти повірила? – глузливо хмикнула вона. – Двох я прикінчила раніше, ніж ти розібралася зі своїм першим.

– Як? – більш здивовано, ніж слід було, спитала я.

– Ціною половини резерву, – скривилася Лілі.

– Ось, – я простягла їй свою руку. – Енергію іншого сфара можна використовувати для відновлення. Я все одно почуваюся чудово. Як ти і сказала, у мене це не забрало багато сил.

Лілі схопилася за мою руку і потягла, намагаючись підвестися на ноги. Стоячи навпроти мене, вона спершу уважно вивчила мій зовнішній вигляд, а задовольнившись побаченим, таки прийняла мою пропозицію. Я відчула, як енергія тече по тілу та переходить до відьми. Мабуть, запозичила дівчина не дуже багато: коли ми поверталися до мого дому, я ловила себе на думці, що відчуваю лише легку втому.

– Не віриться, що ми впоралися. Я думала, ми загинемо.

– На випадок, якби все пішло погано, я б знову поставила бар'єр. І в мене був план «Б».

– Якщо план «А» полягав у використанні банші, яка нічого не вміє, то мені навіть страшно уявити, що являв собою план «Б».

– Ні, – відмахнулась Лілі. – Там все було набагато простіше та безпечніше.

– Тоді нащо ми виконували цей трюк загону самогубців?

– Тому що я завжди вірила в твої сили, – поклавши руку на серце, відповіла вона. Я скептично втупилась в неї. Дівчина розсміялася, а потім додала: – Я думаю, тобі не сподобався б план «Б». А тим більше він не сподобався б старійшинам, – ніби представивши їхню реакцію, вона мрійливо посміхнулася.

– Вона зникла, – схвильовано озвалась я, варто було зайти у будинок.

– Думаю, твоя мама не зникла, а втекла, – хмикнула Лілі.

Я побігла у дальню спальню. Штовхнувши розсувні двері шафи-купе, я завмерла як вкопана.

– Її речей нема, – повернувшись до кімнати, тихо промовила я.

Лілі сиділа на дивані і зосереджено перебирала листи, все ще розкладені на журнальному столі. Навіть не підводячи голови, вона вказала рукою кудись за спину.

– Схованка теж порожня. Боюсь твоя мамулечка не залишила тобі жодного фоліанта сили. У роду такі мають бути.

Я не стала уточнювати, що то таке. Мабуть, це книга, де вказані якісь секрети магії банш і все в такому стилі. Як на мене, це не найгірший її вчинок за сьогодні. Відсутність фоліанта засмучувала мене найменше. Вона навіть не перевірила, чи я жива, отже дочка їй не така вже й дорога.

– Який у нас план? – удавано радісно спитала я, намагаючись приховати свою гіркоту.

Здається, Лілі не почула мого запитання. А може, почула, тільки відповісти їй нічого. Наразі нічого. Вона ж не просто так схопилася за папери. На лобі пролягла глибока складка, а погляд зосереджено вивчав прізвища сімейних дерев. Не знаю, що вона там шукала, але невдовзі схоже знайшла. Витягнувши один із листів, дівчина довго в нього вдивлялася, перш ніж підняти на мене якийсь шалений погляд.

– Ми звернемося за допомогою до ковена.

– Вибач, а ти випадково не знаєш ніяких побічних ефектів після зіткнення з привидами? Бо в мене здається галюцинації. Мені здалося, ніби ти сказала, що ми підемо в ковен, – посмішка Лілі стала до непристойності широкою. – Той самий ковен, який полює за нами і збирається стратити мене, втім, як і тебе. Від якого ми весь цей час ховаємося, а ти взагалі на дух не переносиш.