Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Той самий, – кивнула вона. – Точніше один із його старійшин.

– А-а-а, зрозуміло, – закотила очі я. – Дай одразу уточню: борг, пропозиція, шантаж?

– Усього потроху, – підморгнула відьма.

Коли ми дісталися назад до столиці, на місто вже опустилися сутінки. По вулицях ми пересувалися вільно: вечір неділі був наповнений веселощами, шумом і натовпом народу, а в напівтемряві ніхто не звертав уваги на двох дівчат.

Лілі вивела нас до великого двоповерхового будинку. Темно-сірий дах, фасад під натуральний камінь і величезні панорамні вікна, в яких не горіло світло. Ми пробралися на територію двору (прийшлося перелізти через паркан) і сховалися у високих декоративних кущах біля хвіртки.

– Доведеться почекати господарів, – прошепотіла Лілі, хоча тут нас могли почути хіба що птахи та мурахи.

Я лише кивнула, але не впевнена, що дівчина це побачила.

Минуло всього нічого часу, як для караулу, і почувся поворот ключів у хвіртці. В двір увійшли троє: чоловік, притримуючи двері, жінка і маленький хлопчик рочків трьох, що міцно тримався за мамину руку. Батько сімейства зачинив ворота і всі вони попрямували по викладеній плитці до будинку. Коли до ґанку залишалося кілька метрів, ми вилізли зі свого сховища.

– Семене Валентиновичу, – покликала Лілі.

Чоловік обернувся першим, за ним жінка, одночасно піднімаючи сина на руки. Відьмак, а Семен Валентинович був саме відьмаком, зробив крок уперед, закриваючи свою родину, наче боявся двох молодих дівчат у нашому обличчі. Хоча з огляду на той переполох, який ми влаштували за останні дні – може це було розумно.

– Ліліє, давай без дурниць, – почав чоловік із владними нотками у голосі. – З поваги до твого батька…

– З поваги?! – розлютилась Лілі. – Ви самі стратили його. Рішенням старійшин. Одноголосним! А тепер робите вигляд наче цього не було. Так простіше домовитись з совістю, еге ж. Бо як воно жити і розуміти, що вбили невинного, а ви всі знали, що мій тато був невинуватим. Легше сказати: не ми так вирішили – такий закон. Вчора мій тато, сьогодні вона, – дівчина махнула на мене. – А що як завтра це буде ваша дружина? Також оберете закон?

– Не знаю, що вам від мене потрібно, але я дам п'ять хвилин фори, перш ніж викликати вартових.

– Ми не до вас, а до вашої дружини і п'яти хвилин нам вистачить.

– В дім, – промовив відьмак, приймаючи слова Лілі за погрозу.

Жінці не треба було повторювати двічі – вона швидко почала підніматися сходами веранди і коли вже потяглася до ручки, Лілі випалили:

– Маріє, ви знаєте щось про тамплієрів? – жінка застигла. Цього короткого збентеження вистачило, щоб Лілі продовжила говорити: – Стара сімейна легенда, повір'я, в яке вже ніхто не вірить, але ви знаєте. Ваша далека родичка була однією із тридцяти трьох сфарів, які допомогли знищити орден понад сімсот років тому. Але один залишився в живих і тепер він мститься за своїх соратників.

На цих словах Марія обернулась. Лише повернула голову в наш бік. Її чоловік підійшов і став поруч на ґанку.

– Не слухай їх. Ходімо, – він спробував завести дружину в будинок, але вона вивернулася з його хватки.

Жінка не зрушила з місця, не промовила жодного слова, але продовжувала слухати: їй хотілося дізнатися більше.

– Тридцять три роди, величезна кількість нащадків, на сьогоднішній день майже всі мертві, – Лілі продовжила, не наближаючись, щоб не злякати жінку. – Скільки рідних – далеких та близьких – ви поховали за останній рік? В живих залишилися лише батько і тітка.

– У мене дві тітки, – спробувала заперечити Маша, більше щоб переконати себе, а не нас.

Лілі насупилась: у записах залишених мамою було вказано лише двоє живих родичів.

– Зведена? – припустила відьма, жінка розгублено кивнула. Лілі похитала головою. – Я говорю про кровну помсту. Лише прямі нащадки. Хоча іноді страждають невинні, як наприклад чоловіки та дружини.

Дівчина опустила голову, згадуючи свою маму, яка загинула через закон страти всіх родичів зрадника ковена. Узявши себе в руки, вона продовжила:

– Якщо ви хочете ризикнути собою, життям вашого батька, тітки, чоловіка, сина, – на цьому слові Маша міцніше притиснула дитину, – викличте вартових. Але якщо у вас є хоч крапля сумнівів….

Марія кинула наляканий погляд на чоловіка. Лілі теж перевела погляд на Семена Валентиновича.

– Ми маємо докази, – вона дістала з рюкзака стос паперів.