Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Але, але! Що я роблю? Прокручую хвилини в минуле, щоб глянути на себе маленьку, коли варто віднайти час, у який маг повертатиметься з Полярної пустки. Адже я вже впевнилась, що це він.

«Ні, не впевнилась, – буркнула Книга. – Це просто випадковий маг із випадковим немовлям, який випадково забіг до Полярної пустки».

«Ні, впевнилась», – подумала я.

Ми знову підійшли до брами, і цього разу я ретельно вдивлялась у кожного, хто покидав крижане пекло… Сани магів були навантажені шкурами та різними трофеями. Хоч забігав чоловік наодинці, але тепер вдавав із себе торговця у загальній компанії – я впізнала його за мантією та поставою.

Знову Катря вела мене в реальності, доки я бачила тільки минуле… Цього разу маг не поспішав. Він спинився біля фонтану на площі та чекав кілька годин. З-під каптура виднілось бліде підборіддя… Раптом маг встав і попрямував геть. Його постать розчинилась під покровом Лісу.

Я відсмикнула руку. Катаріна дивилась на мене зляканими очима:

– Тільки не кажи, що ти підеш туди сама.

– Звичайно, сама. Я вже там була. А тебе не наражатиму на небезпеку.

– Але ж…

– Ні, Катаріно. Якщо я впораюсь за кілька днів, то прийму твоє запрошення до столиці. Не хвилюйся: Книга мене вбереже.

Ми ще зранку зібрали все необхідне для кількаденної мандрівки. Зимовий Ліс поблискував на сонці, наче забув про темряву, якою володів. Потріскував сніг під ногами Катаріни, що топталась на місці… А я завмерла перед таємницею свого минулого. Лише один крок – і я розкрию її.

Кінець