Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жадібно ловлячи ротом повітря, я вибралася з могили, і Алекс обійняв мене.
- Це ти? Що дійсно, ти? У тебе вийшло! Я жива!
- Вибач. Довелося закопати тебе в землю. Такі правила. Я думав, приїду раніше, але не встиг.
– Ти встиг.
Кілька хвилин ми просто сиділи мовчки. Алекс міцно обіймав мене.
- Дякую, що подарувала мені життя, - він з подякою подивився на мене.
- А ти мені, - посміхаюся у відповідь.
Підтримуючи за талію, Алекс повів мене до виходу з цвинтаря. Нейтон стояв, спираючись спиною на машину.
- Все-таки жива! А я вже сподівався, що хтось не встиг, - хмикнув той, скоса поглядаючи на брата.
- І тобі привіт, Нейтоне. Теж шалено рада тебе бачити.
- Ти виглядаєш так, наче вилізла з могили. В машину не пущу, ти вся в багнюці, - посміхнувся він.
- Ха-ха, Нейтоне, - примружилася я.
- Годі вже, - кинув Алекс, Нейту.
- Сідайте, поїхали, - Нейтон пішов до крісла водія, а ми з Алексом розташувалися на задніх сидіннях.
Машина, м'яко рушила з місця, назустріч світанковим променям сонця. Ми від'їжджали від цього місця. Я була щаслива і спокійна, коли заплющивши очі та заснула на плечі Алекса.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені життя, Камілла Рей», після закриття браузера.
