Читати книгу - "Дюна"

— Вона намагається зачарувати мене! — видихнув Джаміс. Він приклав стиснутий правий кулак до вуха. — Я вимагаю, щоб вона замовкла!

— Нехай буде так, — мовив Стілґар. Він кинув попереджувальний погляд на Джессіку. — Якщо ти знову заговориш, Сайядіно, ми знатимемо, що ти чаклуєш, і виженемо тебе.

Він кивнув, щоб вона відступила.

Джессіка відчула, як чиїсь руки тягнуть її, забираючи назад, і збагнула, що в тих руках не було ворожості. Жінка бачила, як Пол відділився від гурту, й тільки Чані з мініатюрним личком щось нашіптувала йому й кивала в бік Джаміса.

Посеред загону утворилося коло. Принесли ще більше світлокуль, увімкнувши їх у жовтий режим.

Джаміс ступив у коло, зняв плащ і кинув його комусь у натовпі. Він стояв у тьмяно-сірому гладкому дистикості, на якому виднілися латки, брижі та зморшки. На мить він нахилився ротом до плеча й ковтнув із трубки водокишені. А тоді виструнчився, зняв дистикост й обережно передав його в натовп. Він стояв і чекав, маючи лише пов’язку на стегнах і якусь щільну тканину на ногах. У правій руці Джаміс стискав крис-ніж.

Джессіка бачила, як дівчина-підліток Чані щось підказувала Полові, побачила, як вона втиснула руків’я крис-ножа йому в долоню. Юнак підняв його, перевіряючи вагу та балансування. Джессіка подумала про те, що Пол вивчав прана й бінду, тренував нерви і м’язи; він навчався смертоносному бою в таких людей, як Дункан Айдаго й Ґурні Галлек — людей, що за життя стали легендами. Юнак знався на підступних шляхах Бене Ґессерит, а тому мав упевнений і вправний вигляд.

«Але ж йому тільки п’ятнадцять, — подумала вона. — І в нього нема щита. Я маю зупинити це. Має ж бути спосіб…» Вона підвела погляд і помітила, що Стілґар дивиться на неї.

— Ти не можеш спинити це, — мовив він. — Ти повинна мовчати.

Вона приклала долоню до рота, міркуючи: «Я посіяла страх у свідомості Джаміса. Це сповільнить його… можливо. Якби ж я тільки могла молитися — по-справжньому молитися».

Пол став у коло, вбраний у спортивні шорти, які він носив під дистикостом. Тримаючи в правій руці крис-ніж, юнак стояв босоніж на засипаній піском скелястій підлозі. Айдаго раз у раз нагадував йому: «Якщо маєш сумніви щодо поверхні, найкраще битися босоніж». На вістрі його свідомості також лунали попередження Чані: «Коли Джаміс відбиває удар, він повертається з ножем праворуч. Усі помітили за ним цю звичку. А ще він цілитиметься в очі, щоб ударити тієї миті, коли ти моргнеш. Крім того, Джаміс може битися обома руками: стеж, коли він перекладе ніж в іншу руку».

Але найсильніше Полове тіло відчувало механізм інстинктивної реакції, який із дня у день, щогодини, вбивали в нього під час тренувань.

Пригадалися слова Ґурні Галлека: «Вправний майстер ножа має думати водночас і про вістря, і про лезо, і про гарду. Вістря також може різати, лезо — колоти, а гарда може захопити лезо суперника».

Пол глянув на свій крис-ніж. Він не мав гарди, лише тоненьке кільце ручки з піднятими краями для захисту руки. Щобільше, Пол збагнув, що він не знає межі міцності цього ножа, взагалі не знає, чи ламається він.

Джаміс прослизнув праворуч, у протилежний від Пола край кола.

Пол пригнувся, усвідомлюючи, що в нього немає щита, а він учився битися лише з тонким захисним полем навколо, вчився захищатися з максимальною швидкістю, а нападати — трішки повільніше, відповідно до часу, необхідного для проникнення в щит ворога. Попри постійні попередження від викладачів не розраховувати швидкість атаки лише залежно від щита, юнак знав, що навички бою зі щитом — частина його єства.

Джаміс проголосив ритуальний виклик:

— Нехай зламається ніж твій і розіб’ється!

«Отже, ніж може розбитися», — подумав Пол.

Він подумки зауважив, що в Джаміса також нема щита, але ж той чоловік і не вчився користуватися ним, тож у нього й не буде загальмованості бійців зі щитом.

Пол глянув на Джаміса. Тіло чоловіка було схожим на вузлувату мотузку на висушеному скелеті. Його крис-ніж виблискував молочно-жовтим відтінком у сяйві світлокуль.

Страх охопив Пола. Раптом він відчув себе страшенно самотнім. Він стояв голим у тьмяному жовтавому світлі в оточенні людей. Пророчий дар виповнив його мозок незліченними пережитими враженнями, відкрив йому найпотужніші потоки майбутнього й струни рішень, що спрямовували їх, однак зараз він перебував у реальному теперішньому. І смерть звисала з незліченної кількості дрібних хиб.

«Будь-що зараз може вплинути на майбутнє, — подумав він. — Кашель у натовпі глядачів, розгубленість. Спалахи осяйної світлокулі, зрадлива тінь».

«Я боюся», — мовив сам до себе Пол.

Він обережно став навпроти Джаміса, подумки повторюючи літанію Бене Ґессерит проти страху. «Страх убиває розум…» Вона подіяла, наче холодний душ. Юнак відчув, як м’язи розслабилися, заспокоїлися і приготувалися.

— Я омию свого ножа твоєю кров’ю, — гарчав Джаміс. Посередині останнього слова він кинувся вперед.

Помітивши той рух, Джессіка ледь потамувала крик.

Там, куди вдарив чоловік, не було нічого, крім повітря, а Пол уже стояв позаду Джаміса, замахнувшись на підставлену до нього спину.

«Зараз, Поле! Зараз!» — подумки кричала Джессіка.

Рух Пола був витриманим, прекрасним і плавним, але надто повільним — Джаміс устиг повернутися, позадкувати й відійти праворуч.

Пол відскочив, низько схилившись.

— Спершу ти маєш знайти мою кров, — мовив він.

У рухах сина Джессіка впізнавала координацію бійця зі щитом, і вона збагнула, яким же двосічним мечем був той хист. Реакція хлопця завдяки молодості й тренуванням сягнула такого рівня, якого ці люди ніколи не бачили. Однак нападати його також учили, й ті навички завжди потребували проникнення за щитовий бар’єр. Щит відіб’є надто швидкий удар, приймалися лише повільні оманливі рухи. Щоб проникнути за щит, потрібні були хитрощі й контроль.

«Чи помічає це Пол? — запитала вона себе. — Мусить!»

Джаміс напав знову. Його чорнильні очі виблискували, а тіло скидалося на жовту пляму під світлокулями.

І знову Пол відскочив, щоб надто повільно напасти.

І знову.

І знову.

Щоразу контрудар Пола запізнювався на мить.

А тоді Джессіка помітила те, що, як вона сподівалася, не бачив Джаміс. Захисні реакції Пола були сліпуче швидкими, але він щоразу рухався під певним кутом, неначе мав при собі щит, який мав би відбити частину Джамісового удару.

— Твій син грається з тим бідним дурнем? — запитав Стілґар. І водночас махнув їй, перш ніж вона встигла відповісти. — Вибач, ти маєш мовчати.

Дві постаті одна за одною кружляли скелястою підлогою. Джаміс простягнув руку з ножем уперед. Пол присів, тримаючи зброю нижче.

І знову Джаміс стрибнув, цього разу повернувшись