Читати книгу - "Крізь час. Темна Вежа II"

Стрілець подивився на вивіску над крамницею. «ЗБРОЯ І СПОРТИВНІ ТОВАРИ КЛЕМЕНЦА — було написано на ній. — БОЄПРИПАСИ, РИБАЛЬСЬКІ СНАСТІ, ОФІЦІЙНІ ФАКСИМІЛЕ».

Роланд зрозумів не всі слова, але одного погляду на вітрину було досить, аби побачити, що Морт привів його в потрібне місце. На вітрині були розкладені наручники, лички військових рангів… і зброя. Переважно гвинтівки, але пістолети також. Вони були прикріплені ланцюгами, але це не мало значення.

Коли — якщо — він побачить потрібну йому річ, то одразу її впізнає. Понад хвилину Роланд радився зі свідомістю Джека Морта — досить підступною, аби це зараз було йому на руку.

5

Один із копів у синьо-білій машині підштовхнув другого ліктем.

— А ось нарешті і серйозний покупець, — промовив він.

Його напарник розсміявся.

— О Господи, — сказав він глумливо жіночим голосом, коли чоловік у діловому костюмі й окулярах у золотій оправі закінчив вивчати товар на вітрині й зайшов до крамниці. — По-моєму, він сцьойно вирісив купити голубенькі наруцьники.

Порснувши зі сміху, перший коп захлинувся теплуватою кавою, якої набрав був повен рот. Напій бризками полетів назад у паперовий стаканчик.

6

Продавець підійшов майже одразу і спитав, чим може прислужитися.

— Мені цікаво, — відповів чоловік у консервативному синьому костюмі, — чи є у вас папір… — Він помовчав, вочевидь глибоко замислившись, а потім знову подивився продавцеві у вічі. — Тобто таблиця, на якій зображені патрони до револьверів.

— Ви маєте на увазі таблицю калібрів?

Покупець на мить завагався, а потім сказав:

— Так. У мого брата є револьвер. Я з нього стріляв, та відтоді багато літ спливло. Але коли побачу кулі, то, думаю, впізнаю їх.

— Ну, це вам тільки так здається, — відповів продавець, — але насправді розрізнити буває важко. Якого калібру був револьвер? Двадцять другого? Тридцять восьмого? Чи, може…

— Якщо ви покажете таблицю, я розрізню, — сказав Роланд.

— Секундочку. — Продавець із сумнівом подивився на чоловіка в синьому костюмі, потім знизав плечима. Бля, клієнт завжди правий, навіть якщо він помиляється… звісно, якщо в нього є бабло. За так і комар не сяде. — У мене є «Біблія стрільця». Може, це саме те, що вам треба?

— Так. — Він посміхнувся. «Біблія стрільця». Шляхетна назва для книги.

Понишпоривши трохи під прилавком, чоловік видобув звідти замусолений том. І хоча своїм обсягом він перевершував усі книжки, які стрілець бачив у житті, продавець поводився з ним так недбало, наче це була всього лише пригорща каміння.

Відкривши книгу на прилавку, він розвернув її до покупця. — Гляньте-но. Хоча якщо минуло багато років, то це стрільба всліпу. — Вираз його обличчя став здивованим, а потім продавець посміхнувся. — Вибачте за мимовільний каламбур.

Але Роланд навіть не почув. Він схилився над книжкою, уважно вивчаючи картинки, що здавалися так само реальними, як і зображені на них предмети. Дивовижні картинки, що в «Мортципедії» мали назву «фотеграффій».

Стрілець повільно гортав сторінки. Не те… не те… ні, не те…

Вже майже втративши надію, він нарешті натрапив на те, що шукав. Продавець аж злякався, побачивши, що його очі палахкотять несамовитим збудженням.

— Ось, — сказав він. — Такі. Це вони!

На фотографії, яку він показував, був зображений патрон до пістолета «Вінчестер» сорок п'ятого калібру. Ці патрони були не такі самісінькі, як патрони стрільця, тому що їх не заряджали вручну, але, навіть не дивлячись на цифри (у яких він усе одно б нічого не второпав), Роланд зрозумів, що вони підійдуть до барабана його револьверів.

— Ну добре, мабуть, ви знайшли те, що шукали, — сказав продавець, — але не треба кінчати в штани, друже. Це ж просто кулі, і все.

— У вас вони є?

— Авжеж. Скільки вам коробок?

— А скільки в коробці?

— П'ятдесят. — Тепер продавець подивився на стрільця зі справжньою підозрою. Якщо хлопець зібрався купувати набої, то в нього мусить бути дозвіл на носіння зброї з фотографією та особистими даними. Немає дозволу — немає набоїв, принаймні для ручної вогнепальної зброї. Такий був закон в окрузі Мангеттен. А якщо у кента є дозвіл, то чого це він не знає, скільки патронів у стандартній коробці?

— П'ятдесят! — Тепер чувак дивився на продавця із роззявленим від здивування ротом. Точно схиблений.

Продавець посунув трохи ліворуч, ближче до каси… і не так щоб зовсім випадково — до свого «маґнума-357», який він тримав повністю зарядженим на пружинному затискачі під прилавком.

— П'ятдесят! — ошелешено повторив стрілець. Він сподівався на п'ять, десять, ну максимум на десяток, але це… це…

«Скільки в тебе грошей?» — спитав він у «Мортциклопедії». «Мортциклопедія» точно не знала, але гадала, що в гаманці лежить як мінімум шістдесят баксів.

— А скільки коштує коробка? — Ціна може бути вищою за шістдесят доларів, так йому здалося, але продавця ж, мабуть, можна переконати продати йому якусь частину патронів із коробки чи…

— Сімнадцять п'ятдесят, — відповів продавець. — Але, містере…

Джек Морт був бухгалтером, тому цього разу затримки не сталося. Перерахунок і відповідь прийшли одночасно.

— Три, — сказав стрілець. — Три коробки. — Він стукнув фотеграффію патронів пальцем. Сто п'ятдесят пострілів! О всемогутні боги! Та цей світ просто якась шалена скарбниця!

Продавець не поворухнувся.

— У вас стільки нема, — стрілець і не здивувався. Надто вже все добре складалося, аби бути правдою. Це сон.

— О, сорок п'ятий калібр до вінчестера в мене є. Все в одному місці. — Продавець зробив іще крок ліворуч, ближче до касового апарата і до револьвера. Якщо чувак чокнутий і продавцеві з хвилини на хвилину доведеться переконатися в цьому на власні очі, то він буде схибленим із велетенською діркою в пузі. — У мене все в одному місці. А от чи є у вас картка, містере, — це питання.

— Картка?

— Дозвіл на носіння зброї з фотокарткою. Поки ви його не покажете, я не зможу продати вам набої. Якщо хочете купити патрони без дозволу, то вам треба у Вестчестер.

Стрілець тупо подивився на продавця. Всі ці розмови були для нього китайською грамотою, він нічого не розумів. «Мортциклопедія» невиразно розуміла, про що йдеться, але Мортові думки були надто розпливчастими, аби їм можна було довіряти в цьому разі. У Морта ніколи в житті не було зброї. Свої брудні справи він робив іншими способами.

Не відводячи погляду від обличчя клієнта, продавець