Читати книгу - "Страта"

І, що приємно, трохи оддалік на березі вони побачили наповнені водою відбитки копит. Кінь відбувся легким переляком; можливо, скоро їх чекає радісна зустріч...

— Реку... — Ірена зупинилася.

Лицар озирнувся:

— Що?

Вона загаялася, роздумуючи.

На чолі у лицаря проступила глибока складка:

— Та ходімо ж...

— Реку, у вас кресало збереглося?

Лицар поплескав себе по кишені — так, мовляв, кресало при собі...

— А давайте підпалимо міст...

— Що?!

— Підпалимо міст, — сказала Ірена твердо. — Щоб менше було тяганини з погонею... Щоб їм переправлятися було важче.

Рек болісно скривив рота:

— Підпалити?.. За це Провидіння... помститься.

— Але ж це добре діяння, — ухопила його за рукав Ірена. — Міст ледве животіє. Знищивши його, ми, можливо, врятуємо життя якомусь невдасі-подорожньому... або заблуканій дитині. А місцеві... ну, ті, хто по ньому іноді ходить... змушені будуть привести його до ладу. Полагодити або побудувати новий... Хіба ні?

Рек мовчав.

— Ми втрачаємо час, — поквапила вона нервово.

Підпалювати не довелося.

Досить було перерубати кинджалом один із канатів — і міст став абсолютно непридатний до використання, бо другий канат, підгнилий, порвався сам собою.

— Не так ефектно, зате надійно, — пробурмотіла Ірена собі під ніс.

Лицар поглядав на неї майже з острахом.

— Що таке, Реку?

Він помовчав.

— Якби я й сумнівався досі, що ви Ірена Хміль... то зараз переконався остаточно.

— Он як? — вона розгубилася. — Чому?

Вони йшли схилом. Річка залишилася позаду; напівзаросла стежка вивела на дорогу, а та, очевидно, вела до селища. Вони були голодні, хотілося пити; Рек мовчав так довго, що Ірена вже зневірилася почути хоч слово. Аж тут він озвався:

— Ви спеціально запитали мене про Темного Тлумача, Ірено?

— Та вже ж не випадково, — пробурмотіла вона, намагаючись зрозуміти, куди він хилить.

— Ви хочете, щоб я розповів, що про це думаю?

Авжеж. Її запитання він сприйняв як випробування, як тест...

— Так, Реку... Я була би вам вдячна.

Безкорисливий лицар зітхнув:

— Те, що ви говорили про міст... — то класичний прийом темного тлумачення. Виправдання... перед Провидінням. Хитрий хід...

— Стривайте! — вона збилася з кроку. — Але ж Провидіння карає або заохочує... не за задум, а за фактом! Якщо я зможу переконати себе, що для загальної користі мені треба когось убити... то що — Провидіння пробачить мені вбивство?!

— Ні, — лицар дивився собі під ноги. — Якщо ви вб’єте невинного, будучи впевненою, що вбиваєте на благо... Провидіння однаково вас покарає. Але якщо ви знайдете когось, хто небезпечний... або заважає... багатьом людям... і вб’єте його — можливо, вас не покарають.

— Цим займаються всі Тлумачі, — втомлено сказала Ірена. — Як діяти в складній ситуації і що скаже на це оте ваше Провидіння?

Рек похитав головою:

— Ні... Тлумачі просто кажуть, що, на їхню думку, виходячи з досвіду, можна від Провидіння очікувати. А Темний Тлумач вчить... як вчинити, щоб Провидіння... обійти.

Попереду показалися черепичні дахи. Село? Ні, скоріше, хутірець на відрубі, принаймні тут можна підкріпитися...

Ірена рахувала кроки. Двадцять... П’ятдесят...

— Реку! А навіщо ви тоді... били горщики базарним торговкам? Робили оте зло, яке дозволяє вам залишатися... безкорисливим?

— Провидіння не так просто обдурити, — жорстко мовив лицар. — Навіть намір... так не минеться.

На хуторі їх зустріли радісно. Але радість ота була якась трохи істерична.

Кінь Река приплівся сюди трохи раніше за господаря. Селяни не чіпали ні сакви, ні дорожнього мішка, справедливо вважаючи, що є ще надія на появу їхнього законного власника: «Ну не може ж пан лицар отак просто в річці потонути!»

Підкоряючись правилам гостинності — спершу нагодувати і привітати, — хуторяни всадовили Река з супутницею за стіл, запропонували ліжко і теплої водиці вмитися. З великою неохотою довелося відмовитись — от-от на хутір обов’язково увірветься погоня...

Перш ніж спорожніли тарілки та глечики, селяни говорили тільки про погоду, про врожай і підсовували їжу. Таке правило: спершу нагодуй, потім розпитуй про справи; а що у хуторян є справа до бродячого лицаря — Рек та Ірена збагнули майже відразу...

— Викладайте, люди добрі, — похмуро сказав Рек, відсуваючи тарілку. Ірена з острахом зрозуміла, що, дотримуючись своїх законів лицарства, він ухопиться за будь-яку справу: покажуть йому дракона за найближчим пагорбом