Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
От причепилася. Чого вона домагається? Щоб я визнала, що знаходжусь тут на пташиних правах і сама не знаю, ким є для своїх хвостатих коханців? Дзуськи! З якого переляку мені взагалі ділитися такими речами з якоюсь лячною інопланетянкою, яка напрочуд багато знає про те, про що знати, взагалі-то, не повинна?
− Я, на відміну від усіляких менталістів, чужі думки читати не вмію. Тому розписуватись за когось в тім, що він вважає, а що ні, не буду. Для мене головне те, ким я сама себе вважаю. А те, як сприймають мене інші, це проблема суто тих, кому це сприйняття належить, – карбую твердо.
− Ти, звісно, маєш рацію. Мені подобається, як ти мислиш, – киває Чарпатчхе. – Саме тому я й хотіла тобі дещо запропонувати.
Несподіваний поворот, але.
− І що саме? − насторожено цікавлюся я.
Але моя копія підіймає погляд, наче прислухається до чогось. І хитає головою з тихим зітханням.
− Зараз не можу сказати. Потім, коли буде сприятливіший час, − повідомляє вона мені рівно за пару секунд до того, як у дверному отворі харчового відсіку з'являється постать Шоа-дара.
Для змія молодшого не стає сюрпризом те, що я не одна. Мабуть, він ще здалеку почув наші голоси. І он якимось підозрілим поглядом буравить Чарпатчхе.
Вона у відповідь повертається до нього з привітною безтурботною посмішкою.
− Вітаю, Шоа-даре, − воркує ніжним чуттєвим голосом. Точнісінько таким, яким розмовляла лялька Ейші зі своїми господарями.
І тепер цій інопланетній личинці все-таки вдається Шоа-дара здивувати. Вражено моргнувши, він дивиться спочатку на мене, потім на неї, потім знову на мене.
− Угу, саме так виглядаю я у звичайному житті, − відповідаю на його невисловлене запитання.
− Подобається? − задає своє безглузде запитання Чарпатчхе вже змію молодшому. І знову крутиться на місці, розкинувши руки.
Вертихвістка вона, ось хто!
− Мені б набагато більше сподобалося, якби це була справжня Женя, а не її проєкція, − бурчить він, прямуючи до мене. − Залиш нас.
− Які ж ви на-агари непривітні, − дивитися, як вона примхливо надуває мої губи просто понад мої сили.
Тому я знову зосереджуюсь на оладках.
− Брат обіцяв тобі безпечне повернення додому, а не привітність, − як завжди прямолінійно відрізає Шоа-дар, обтікаючи мене своїм величезним хвостатим тілом.
− Я це врахую, − хмикає Чарпатчхе. І зникає так само раптово, як і з'явилася.
Мені навіть дихати стає легше. А Шоа-адар, що нависає ззаду, як не дивно, зовсім не напружує. Навпаки змушує відчути себе у безпеці.
− Що вона хотіла від тебе? − цікавиться напружено.
− Не знаю. Знову чіплялася з різними питаннями. Коли я обурилася, що вона натягла мою личину, натякнула, що таких... ляльок, як ця, з моєю зовнішністю, може бути багато, і хтось десь ними зараз користується. Мені стало відверто гидко, − знову пересмикуюсь.
− Звідки їй це знати? Брата запевнили, що ця модель біос-с-синтезоїда єдина у с-с-своєму роді, − на мої плечі лягають його великі долоні, зігріваючи зсередини таким нехитрим жестом.
− Так, я теж це чула. Але хіба не можуть вони в цьому схитрувати? Чи випустити таких ще?
− Схитрувати? Ти маєш-ш-ш на увазі обдурити спадкоємця Дому Чорних на-агарів? – скептично хмикає молодший брат цього самого спадкоємця. – Ні. У Гільдії знають, що це практично означає підписати с-с-собі с-с-смертний вирок.
− Справді? Ну тоді гаразд, − зітхаю. Знімаю готові оладки на тарілку, наливаю на розігріту поверхню нову порцію тіста.
− Якщо тебе це заспокоїть, обіцяю, що ми ретельно перевіримо роботу Гільдії, як тільки повернемося. І не тільки переконаємося у відсутності біос-с-синтезоїдів, подібних до цього, але й зовсім вилучимо всю інформацію про тебе, щоб повністю унеможливити їх виготовлення.
− Правда? – я повертаюсь до нього, підіймаю обличчя, заглядаючи у сріблясті очі. − Ви зробите це заради мене?
− Зробимо. Але не тільки заради тебе, − лукаво посміхається молодший змій. − Мені теж не подобається думка, що хтось може мати лялечку з твоєю зовніш-ш-шністю. Впевнений, брат скаже те саме. Ти тільки наш-ш-ша.
− Та ну тебе. Такий романтичний момент зіпсував, − фиркаю обурено. Відчуваючи, як трохи відпускає напруга, що скувала мене.
− На-агари далекі від романтики. Ми практичні, розсудливі власники, – мурчить він у відповідь, обіймаючи мене за талію та підтягуючи до себе ближче.
Якщо вони власники, тоді я таки власність, виходить?
Чорт, от зачепила вона мене все-таки.
Мотнувши головою, щоб прогнати зайві думки, я підступаю ближче до Шоа-дара і просто обіймаю його в пошуках тепла та втіхи. Зараз мені це просто по заріз потрібно для відновлення душевної рівноваги.
− Вона тебе знову збентежила? – обхоплює він долонею мій карк. Масажує напружені м'язи. − Щось ще с-с-сказала?
− Натякала на якусь пропозицію до мене.
Тіло Шоа-дара буквально кам'яніє.
− Навіть не думай погоджуватись ні на які угоди з цим с-с-створінням, − гарчить він. − Не знаю, що їй потрібно від тебе, але та гра, яку вона веде, мені дуже не подобається.
− А мене насторожують її останні слова. Ви не боїтеся, що вона теж може знайти лазівки в їхній з Са-ардом угоді? − підіймаю на нього погляд.
Шоа-дар стискає щелепи, хмуриться, напружується весь. На обличчі здіймаються жовна, видаючи не найпозитивніше ставлення до цього питання.
− Такі побоювання у нас звісно є. Якби я мав можливість висловити свою думку, коли брат приймав це рішення, я був би категорично проти.
Нічого собі заявочка. Так Са-ард же заради нього на це пішов.
− Але якщо це був єдиний спосіб тебе врятувати? Ти був би проти свого порятунку?
− Так, якщо ціною став контакт з невивченим створінням, що має занадто небезпечні здібності, і результатом став ризик для всієї нашої місії.
− Тоді я рада, що рішення приймав Са-ард і витяг тебе, навіть ціною цього ризику, − видаю запально, обурена до глибини душі. Я, звісно, розумію, що місія для них важлива. Але погодитись з його позицією... Ні за що!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Їхня кохана лялька, Алекса Адлер», після закриття браузера.