Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Ігоре, – запиваючи соком десерт, здійняла очі на Колвіна, – я можу спитати?

Він втупився в мене просто з обуренням:

– Лєра! Ти ще про це не питала!

Так-так, звісно! Ну, не можу ж я з наскоку у лоба: може, в людини настрою немає відповідати взагалі?

– В тебе підвіс був з адуляра – півмісяць.  

Мені здалось, чи він напружився?

– Я зняв його ще перед сутичкою на тій галявині, щоб не загубити.

– Він… щось значить для тебе?

По обличчю Ігоря ковзнула скороминуща тінь:

– Так.

Відповідь була такою ж сухою, як і короткою. Значить, говорити на цю тему бажання в нього немає. Може, пам’ять про когось? Хоча, який сенс гадати, якщо людина не хоче відповідати? Не відповідає, значить, не довіряє. А, якщо немає довіри, то чого варті такі відносини? Я уткнулась в склянку й не помітила, як Колвін потягся до мене, накриваючи мою руку своєю долонею.

– Лєр, я відповім на твоє питання трохи пізніше. Є інформація, котру тобі краще не знати задля твоєї ж безпеки. Не тому, що я тобі не довіряю, а тому, що ти не вмієш закривати свої думки. Я навчу тебе ментальному захисту, і коли буду певен, що ти володієш ним повною мірою, відповім на будь-які твої питання. Та, гадаю, що в тебе і зараз знайдуться такі, на котрі я зможу відповісти одразу.

Я здійняла обличчя й зловила погляд Ігоря: в ньому було навіть щось винне, наче він дійсно шкодував через неможливість розповісти все. Добре, врешті решт, я не навіжена ідіотка, яка буде репетувати та обурюватись через те, що існує секретна інформація, яку їй не надають з причини неможливості нею ж цю інформацію зберегти. А, враховуючи світ, де я опинилась, витягти з мене наразі можна будь-що.

Колвін обережно стиснув мої пальці, а я спробувала посміхнутись:

– Добре. Та ти вже сьогодні почнеш вчити мене ментальному захисту!

Очі чоловіка радісно сяйнули, а губи розпливлись у щасливій посмішці:

– Не питання. Що ще хочеш взнати?

– Я багато чого хочу взнати, – хмикнула, глузливо кривлячись, – та ти ж відповідаєш не на все.

Ігор підвівся з-за столу й потяг мене до вітальні:

– Гадаю, на дивані буде більш комфортно вести будь-які бесіди.

Я озирнулась на стіл з купою немитого посуду, та мене потягли далі зі словами:

– Я поверну її туди ж, звідки замовив – там і помиють.

Та й по тому! Мені ж легше. Який все-таки чудовий світ! На дивані я швидко підгребла під себе подушки й зручно вмостилась напівлежачи. Колвін окинув мене поглядом, явно обмірковуючи думку про те, як би посунути мене й, віднявши одну з подушок, вмоститися поруч, та, мабуть, дійшов висновку, що одночасне розміщення нас у горизонтальній площині й безпосередній близькості одне від одного не надто сприяє веденню довгих бесід. Тому, зітхнувши, він акуратно здійняв мої ноги й, поклавши їх собі на коліна, впав на диван:

– Запитуй, – Ігор розвернувся до мене.

Я порилась у тому безвіку, де скупчились всі мої питання, намагаючись витягти і цікавий, і щоб відповів. Ну, може, цей:

– Коли ти все встиг?

Колвін навіть потилицю почесав:

– Маєш на увазі й кар’єру вченого і роботу у Лукомор’ї?

– Угу.

– Це довга історія.

В мене навіть кулаки стискуватись почали, а очі полум’яніли праведним гнівом. Ігор це швидко помітив і, хитро посміхнувшись, накрив мою руку долонею:

– Я зрозумів: ми нікуди не спішимо.

– Саме так!

Він відкинув голову на спинку дивана:

– Все почалось ще за часів моєї прапрабабки по матері – Арнб’йорги. У Дев’ятизем’ї на той час точилась війна, і в ній використовували сирінів. Їхній спів міг позбавити волі цілі полки, а роса, зібрана з їхніх крил, зцілювала навіть найстрашніші рани. Таж, як водиться, думку самих сирінів з цього приводу спитати забули. Їх відловлювали та підкоряли. Щоб підкорити, треба було замкнути на лапі сирін, коли вона у пташиній іпостасі, магічний браслет з вплетеним в нього ментальним закляттям. Такі закляття творили досить сильні маги-менталісти Диворіччя, і було їх не так багато. Арнб’йорга була одною з них. Та до сирінів в неї було вельми зворушливе ставлення. Чому? Сімейні перекази не зберегли нічого з цього приводу. Може, просто любила їх. Вона зуміла створити закляття, що руйнує браслети, котрими птахів полонили. Першою, кого вона врятувала, була матір Алєлі – Росава.

– Алєлі?! – здивувалась я.

– Сиріни живуть дуже довго, – кивнув Колвін. – Росава заприсяглась, що вона та її нащадки будуть слугувати сім’ї Арнб’йорги. Вона ж і допомогла тій втекти у Семаргу, оскільки за нею і формулою протизакляття почалось полювання. Та сиріни володіють ще однією здатністю, – він подивився на мене з якимось чудернацьким дитячим запалом. – Казку про молодильні яблука чула?

Серйозно?! На деякий час я навіть у ступор впала, усвідомлюючи останню фразу.

– Хочеш сказати, що вони існують?.. Ці яблука, – я просто ошелешено блимала очима.

Ігор розсміявся:

– Хотілось би! Та – ні. Не все так просто. Казка лише відлуння того, що сиріни вміють працювати з енергією часу. Концентрувати його та дещо відкочувати назад, щоправда, з деякими обмовками. Ти, – його пальці ковзнули по тильній стороні моєї руки, що була все ще стиснута у кулак, розправляючи її, – вже зрозуміла, що для переходів між світами, або різними місцями одного світу, ми використовуємо пороги та портали.

Я лиш усміхнулась:

– Зрозуміла – це гучно сказано. Я тільки знаю про їх наявність, і навіть не розумію різниці між ними.

– Портал – це наскрізний перехід з однієї точки в іншу, і його можна створити для будь-яких, у принципі, точок простору. Поріг – це завіса між світами, кордон у якомусь сенсі. Точка входу має доволі велику протяжність зсередини. В самому порозі можна блукати роками, якщо збитися з напрямку, та нарватись на не самих приємних істот, котрих ми інколи туди викидаємо, якщо немає можливості з ними розбиратись. Поріг знаходиться у строго визначеному місці й веде також у строго фіксовану точку, – Колвін застиг на пару секунд, розминаючи мою долоню. – Давай, подробиці про устрій і тих, і інших я розповім тобі пізніше, інакше до суті твого питання ми не скоро доберемось. Та, якщо тебе влаштовує…