Читати книгу - "Збірка творів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
СІЛЬВІЯ
Бувай, мій добрий Егламуре.
Виходять.
Сцена 4
Там само.
Входить Ланс зі своїм собакою.
ЛАНС
Ох, і тяжко ж господареві на серці, коли той, хто має бути йому за вірного слугу, поводиться, як невдячний пес! Я виховував його ще з цуценяти; я врятував йому життя, коли його вкинули в річку разом з трьома, а може, й чотирма сліпими братиками та сестричками! Я вишколював його так, як справжнього собаку. І чим же він мені за те віддячив?! Мій господар звелів відвести цього пса до панни Сільвії, мовляв, він його їй дарує. То й гаразд. Пішли ми. Та не встигли увійти до їдальні, як цей ледацюга вже підкрався до її тарілки й поцупив каплунячу ніжку. Гидко дивитись, коли собака не вміє триматися як слід у порядному товаристві! Слово честі, я хотів би, щоб він показав себе, так би мовити, освіченим, чемним псом, псом хоч куди! Ех, та що й казати, коли б я не був розумніший за нього та не взяв би на себе його гріха, то цього шолудивця неодмінно повісили б; їй-богу, набрався б він лиха за всі свої штуки! Ну поміркуйте самі: проліз він, бачте, до кімнати, в компанію трьох-чотирьох знатних собачих синів, та й шасть! — прямісінько під герцогів стіл, і раптом, раніше ніж можна було встигнути (даруйте на слові!) помочитися, все шановне товариство вже відчуло носом, що він тут! «Вигнати собаку!» — кричить один. «Яка паскудна тварина!» — кричить другий. «Почастуйте його гарапником!» — кричить третій. «Повісити його!» — кричить герцог.
Але я, впізнавши здалеку цей запах, відразу здогадався, що то наштукарив мій Креб; я — до того парубійка, що батожить у них собак, та й кажу: «Друже, чи не збираєтесь ви відшмагати цього песика?» — «Неодмінно збираюсь», — каже він. «А за що ж? — кажу я. — Ви його марно кривдите, бо це я наробив у кімнаті». А парубок той, недовго думаючи, відчухрав мене та й витурив геть із кімнати. Дозвольте запитати, чи багато знайдеться хазяїв, які вчинили б таку ласку своїм слугам? Еге-е, ще й не таке зі мною траплялося! А скільки разів, бувало, сидів я в колодках за ті ковбаси, що він же їх поцупив; коли б не я, то йому неодмінно довелося б гойдатись на мотузці, — їй-богу! Одного разу випало мені навіть вистояти біля ганебного стовпа за тих гусей, що він їх попридушував; а то б не минула його лиха година. І ти все це забув. А я добре пам’ятаю, яку штуку встругнув ти, коли ми виходили від панни Сільвії! Хіба ж я не загадував тобі не відводити від мене очей і робити все те, що я робитиму? Чи ти коли бачив, собачий сину, щоб я раптом підняв ногу й помочився на спідницю шляхетної дами? Чи ти коли бачив, щоб я витинав такі неподобні штуки?!
Входять Протей та Джулія, одягнена хлопцем.
ПРОТЕЙ
Ти звешся Себастьяном? Ти мені
Сподобався відразу, й хочу я
Тебе про послугу одну просити.
ДЖУЛІЯ
З охотою. Зроблю усе, що зможу.
ПРОТЕЙ
Я сподіваюсь.
(До Ланса)
Ось де ти, мерзенний!
Скажи, де ти провештався два дні?
ЛАНС
Я, пане, вештався, виконуючи ваші ж доручення: водив собаку до панни Сільвії, як ви мені загадали.
ПРОТЕЙ
І що ж вона сказала, побачивши мою маленьку перлину?
ЛАНС
Та просто сказала, що ваш собака — дворняга і що собаче гавкання — найкраща подяка за такий розкішний подарунок.
ПРОТЕЙ
А все ж вона залишила в себе мою собачку?
ЛАНС
І не подумала; ось я привів її назад.
ПРОТЕЙ
Як? Ти цього собаку хотів їй подарувати від мене?
ЛАНС
Атож, синьйоре; а оте друге манюсіньке собача, схоже на вивірку, вкрав у мене на базарі один хлопчисько, катів помічник; ну, тоді я й запропонував синьйорині Сільвії мого власного собаку; адже він принаймні в десять разів більший за ваше цуценятко, виходить, подарунок вартий у десять разів більше.
ПРОТЕЙ
Геть забирайсь, негіднику! Мерщій!
Знайди мені мою собачку, чуєш?!
А ні, то не з’являйсь мені на очі.
Геть, я кажу! Чого стоїш? Мене
Розлютувати хочеш?! Через тебе
Я мушу червоніти раз у раз.
Ланс виходить.
Беру тебе на службу, Себастьяне.
Мені юнак потрібний, що зуміє
Наказ мій виконать розумно й спритно,
Бо звіритись на бовдура того, —
Адже й сам бачиш, — аж ніяк не можна.
Крім того, маєш ти приємне личко
Й манери вишукані. Все це свідчить
(Якщо не помиляюсь), що дістав ти
Чудове виховання. Ось за це
Беру тебе. А зараз — от що, хлопче:
Йди до синьйори Сільвії негайно
І їй віддай від мене цього персня.
Та, що мені його подарувала,
Мене любила.
ДЖУЛІЯ
Ви ж самі її,
Звичайно, не любили, раз так легко
Ви розлучаєтесь з її дарунком.
Вона, либонь, померла?
ПРОТЕЙ
Ні, здається,
Іще жива.
ДЖУЛІЯ
Ой горенько тяжке!
ПРОТЕЙ
Що означа твій зойк?
ДЖУЛІЯ
Не можу я.
Мені так жаль її!
ПРОТЕЙ
Чому ж то жаль?
ДЖУЛІЯ
Бо, мабуть, вас не менш вона любила,
Ніж ви синьйору Сільвію; бо марить
Вона про того, хто її забув;
Ви ж закохались в ту, що вас не любить.
Сумна в кохання доля — чи не так?
Як здумаю, яке воно мінливе,
То й скрикую: «Ой, горенько тяжке!»
ПРОТЕЙ
Ну, добре; на, віддай їй персня й разом
Цього листа; ото її кімната.
Перекажи синьйорі, що прийшов ти
По той портрет чудовий, що мені
Його обіцяно. Скінчивши справу,
Вертай скоріш до мене. Я тебе
Чекатиму з нудьгою й горем в серці.
(Виходить)
Як мало є жінок, які могли б
Вловить таке бажання чоловіка!
Протею мій сердешний! Доручив ти
Лисиці стерегти твоїх ягнят.
Ох і дурепа ж я! І задля чого
Жалію я того, хто зневажає
Мене всім серцем? Він кохає іншу,
І через те він зневажа мене;
Його кохаю я, і через те
Я так його жалію. Я дала
Йому перед розлукою цей перстень,
Щоб він мене не забував; а зараз
Повинна я (нещасний посланець!)
Просити Сільвію про те, що хтіла б
Всім серцем я заборонити їй;
Віддать їй те, що хтіла б відібрати;
Хвалить того, кого ганьбить хотіла б.
Я віддана коханому своєму,
Й тому не можу бути я йому
За вірного слугу, саму себе
Не зраджуючи щохвилини. Годі!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збірка творів», після закриття браузера.