Читати книгу - "Жахослов"

Місіс Добсон пояснила, що великий філософ і містик на ім’я Емануїл Сведенборґ сам потерпав від того, що переживав тепер містер Лаурі. Хоч і надзвичайно болісний, цей етап є необхідним у відновлювальному процесі, що веде до відродження.

– Нехай це вас не бентежить, дорогий пане, тому що ви проходите через очищення і скоро набудете нового духовного розуміння.

Слова місіс Добсон – її пояснення того, що досі бачилося лише в негативному світлі, – справило на містера Лаурі ефект гальванічного струму. Він підстрибнув на ноги, більше не цікавлячись думкою іншого лікаря. Усе, що тепер мало для нього значення, – це дізнатися якомога більше про теорії Сведенборґа, слідуючи за тонким сяючим промінцем надії, подарованої випадковим знайомством.

У міській книгарні Роберт Лаурі придбав видання «Раю і пекла» і був направлений до штаб-квартири Спілки Сведенборґа в Мангеттені, де купив чимало інших його публікацій. Спочатку, дотримуючись рекомендацій лікаря не перевантажувати свій мозок, він ледь наважився зазирнути до високоінтелектуальних текстів, які придбав, але скоро розпач підштовхнув його до бунту, і наприкінці тижня він проводив шість-вісім годин на добу, замкнувшись у кімнаті сам на сам із книжками, і лише після умовлянь погоджувався приходити на обід.

Усупереч побоюванням, що його звички можуть призвести до нового зриву, місіс Лаурі змушена була визнати, що її чоловік майже повернувся до своєї колишньої форми (навіть апетит поліпшився), і коли наприкінці другого тижня він оголосив, що час повертатися додому, ніхто не заперечував.

Лише в Мінні було неспокійно на душі. Вона уявляла собі, що демон і досі чекає, невидимий, але небезпечний, як завжди, і вона поділилася своєю тривогою з батьком.

– Моє миле дитя, – сказав він, цілуючи її в лоб. – Ти не розумієш. Навіть я не розумію – до цієї самої пори! Пам’ятаєш, я питав себе, чи цей демон виник у моїй уяві, чи із зовнішнього світу? Тепер, прочитавши Сведенборґа, я розумію, що це було породження моєї уяви.

– Але як таке можливо? Я теж його бачила!

Він стиснув її руки, припиняючи її сердиту спробу відсунутися.

– Сказати про річ, що вона є плодом твоєї уяви, не означає стверджувати, що її не існує. Навпаки. Чимало речей, що народжуються як думки, набувають власної фізичної форми – книжки, будинок, і демони також. Рай і пекло не позначені на мапі, як Бостон чи Пафпіксі, але вони існують. Люди створюють власний рай чи пекло, доки живі, і оселяються у власному творінні після смерті.

Це було більше, значно більше, ніж вона могла зрозуміти, але якщо її батько розумів і якщо видіння Сведенборґа набували сенсу у світлі його власних переживань, вона відчувала, що варто сприймати їх на віру.

Вдома родина Лаурі повернулася до свого звичного укладу. Емма, вже зовсім доросла юна леді, мала успіх і часто відлучалася в гості до своїх подруг. І хоча вона ще не мала офіційного обранця, згодом вона, поза сумнівом, мала зробити свій вибір і розпочати кар’єру дружини та матері, залишивши Мінні старіти в незаздрісному становищі останньої незаміжньої доньки, когось, хто завжди сприйматиметься як дитина, якій ніколи не дозволять зрости і жити самостійним життям, лише згодом доведеться взяти на себе турботи про батьків, які старіють.

Мінні не заздрила Еммі через її подруг, прихильників та запрошення в гості. Сама лише думка про таке бурхливе світське життя наганяло на неї нудьгу. Після постійного перебування на людях, публічної відкритості міського життя величезним полегшенням для неї було повернутися знову додому, де вона могла замкнутися у власній кімнаті, нікому нічого не пояснюючи. Її мачуха постійно стукала то в одні, то в інші двері з якоюсь зі своїх безкінечних вимог, та доки Мінні тримала двері на замку і відмовлялася відповідати, вона почувалася в безпеці.

Кімната, відведена під її власну спальню, була єдиною в будинку кімнатою без вікон. У ній було п’ять дверей (більшість із яких вели до інших спалень), і використовувалася вона матір’ю Мінні як гардеробна. Після материної смерті Мінні наполягла, щоб її ліжко та всі її речі були перенесені до цієї кімнати з таким незручним розташуванням. Навіть коли її брати виїхали з будинку, щоб розпочати життя у власних оселях, звільнивши дві спальні, Мінні вважала за краще нікуди не переїздити.

Для чого від початку призначалася ця кімната, ніхто не знав, адже чоловік, який спроектував цей будинок і замовив побудувати його, помер раніше, ніж устиг заселитися, після чого містер Лаурі дешево придбав будинок на аукціоні.

Коли Мінні прагнула товариства, вона вислизала з кімнати і спускалася до батькового кабінету. І доки вона сиділа тихо – а вона завжди сиділа тихо, – він не зважав на її присутність. Поринувши з головою в читання, він міг забути про неї.

Вона стежила за ним зі свого кутка і бачила, як сильно він змінився. На вигляд усе було як завжди: він годинами просиджував над книжками, іноді відриваючи очі й дивлячись просто перед себе, і його губи ворушилися, наче складаючи відповідь на прочитане. Але не лише книжки були тепер іншими (а це скрізь були праці Сведенборґа і кількох менш відомих містиків), змінилося також і його ставлення. Якщо раніше він був спокійним і вдумливим, то тепер якась гарячкова одержимість володіла ним, замість неквапливого дослідження його читання тепер мало характер гонитви наввипередки із часом – аби знайти жадану відповідь, перш ніж померти.

Мінні ніколи раніше особливо не задумувалась над тим, що якогось дня він помре (лише смерть мачухи фігурувала в її роздумах про майбутнє), але нещодавні переживання зістарили його й висотали більшість його життєвих сил. І хоча випадкова зустріч з місіс Добсон і твори Емануїла Сведенборґа оживили його дух, його здоров’ю було завдано непоправної шкоди. Його руки тремтіли, він ходив згорбившись, і хоча до нього повернувся колишній апетит, він так і не набрав утраченої ваги.

За зимою настала весна, потім літо. У липні всі казали, що це найгарячіше літо, яке вони пам’ятають. Опівдні від спеки ставало неможливо працювати або думати. У суботу 15 липня в домі залишалися тільки Мінні та містер і місіс Лаурі. Емма була з друзями на озері, а служниця взяла вихідний, аби відвідати сестру. Після обіду з холодної шинки та картопляного салату містер Лаурі повернувся у свій кабінет. Мінні з мачухою прибрали на кухні та помили посуд, перш ніж розійтися по своїх кімнатах.

– Чому б тобі не лягти на ґанку, люба? – спитала місіс Лаурі, коли