Читати книгу - "Беру свої слова назад"

побита, але не розбита. І німецьким командирам доводилося весь час прикривати свій лівий бік. На схід - радянський Північно-Західний фронт. Він постійно наносив удари у правий бік німецької групи армій. Іноді ці удари були досить лютими. Це визнає і Манштайн. 14 липня війська 11-ї армії (генерал В.І. Морозов) нанесли контрудар з району Сольці. Противник був відкинутий на 40 кілометрів. Цей контрудар затримав німецький наступ на Ленінград майже на місяць.

А ось ще: «У період бойових дій радянських військ на підступах до Ленінграда їх тяжке становище було полегшене наступом Північно-Західного фронту, що почався 12 серпня в районі Старої Русси. Головний удар наносила 34-а армія з рубежу річки Ловать. З'єднання армії до 14 серпня просунулися на глибину 60 км і створили загрозу тилу ударного угруповання ворога» (Інженерні війська в боях за Радянську Батьківщину. С. 84).

Такі удари могли повторитися в будь-який момент.

Отже, Ленінград попереду, якщо німецька армія кинеться на штурм, то їй справа у фланг і тил вдарять радянські війська. Можуть і зліва.

Становище групи армій «Північ» було досить безрадісне. І навіть комуністична офіційна історія змушена визнати, що загрози штурму Ленінграда не було. «Висунувшись до Ленінграда, ворожа група армій “Північ"розтягла свій фронт більш ніж на 600 кілометрів по дузі від Копорської затоки через південні околиці Ленінграда, південний берег Ладозького озера, Кіріші і далі по річках Волхов і Ловать до Великих Лук. Наступальні можливості німецьких військ вичерпалися» (ІВВВРС 1941-1945. Т. 2. С. 91).

Заяви Жукова про те, що становище Ленінграда було безнадійним, спростовані не тільки німецькими джерелами, але й офіційними радянськими. Стратег набивав собі ціну: становище було безнадійним, а я врятував. Але якщо визнати, що становище було надійним, то рятівник перетворюється на хвалька, бо нічого там було рятувати і рятівник не був потрібен.

А найцікавіше в тому, що і в даному випадку Жуков ще раз сам себе викрив.

Повернемося до доповіді Жукова Сталіну 29 липня 1941 року. Це той момент, коли Жуков нібито пропонував Сталіну здати Київ. Крім іншого Жуков доповів Сталіну в той день: «На ленінградському напрямку без додаткових сил німці не зможуть почати операції по захопленню Ленінграда і з'єднанню з фінами» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 300).

Так написано в мемуарах стратега. У першому виданні. При живому Жукові. Якщо цю підлу фразу вписали шкідники з Центрального Комітету, то Жуков мав протестувати: не підпишу! Але геній військового мистецтва з якоїсь причини не протестував.

Отже, в липні 1941 року в німецькій армії сил для штурму Ленінграда не було. Так сказав сам Жуков. Так записав у мемуарах. У серпні сил не додалося. І не могло додатися. Сили німецької армії танули, фронт розширювався, резервів не було, німецька армія розповзалася по неосяжних територіях. І на початку вересня ніяких додаткових сил група армій «Північ» не отримала. Навпаки, її розкуркулювали наполегливо і регулярно.

І ось мудрий стратег ще в липні 1941 року доповів Сталіну, що за Ленінград можна не турбуватися, немає в Гітлера сил для захоплення Ленінграда. А нам через 28 років він розповів, що незліченні полчища скупчилися біля воріт Ленінграда, і вже якщо б він, великий, не втрутився, то бути біді...

Досить цікаво, що фраза про те, що «без додаткових сил німці не зможуть почати операцію із захоплення Ленінграда», вже з другого видання випала.

Живий Жуков проговорився. Жуков проляпався. Але хтось пильний вже після смерті видатного генія військового мистецтва ляпи угледів і з тексту вичистив.

Шкода, що, витравивши одну дурість, ті ж руки відразу вписали в мемуар безліч інших дурниць.

Розділ 25
Як він приймав департамент

Нам потрібна історія не описувальна, а пояснювальна.

Анатолій Копєйкін – 1 -

Проводжаючи Жукова в Ленінград, Сталін нібито сказав йому: "Ось записка, передайте її Ворошилову, а наказ про ваше призначення буде переданий, коли прибудете в Ленінград. У записці К.Є. Ворошилову значилося: «Передайте командування фронтом Жукову, а самі негайно вилітайте в Москву» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 313).

«9 вересня 1941 року разом з генерал-лейтенантом М.С. Хозіном і генерал-майором І.І. Федюнінським ми вилетіли у блокований Ленінград» (Там же. С. 327). Жуков чомусь не назвав генерал-майора Кокорєва Петра Івановича, який летів разом з ним. Існує достатньо документів, які підтверджують це. Кокорєв був начальником відділу в Оперативному управлінні Генерального штабу. Після прибуття в Ленінград був призначений начальником штабу 8-ї армії. Згодом - генерал-лейтенант, начальник штабу 2-ї ударної армії.

Досить цікаво, що в наступних виданнях, уже після смерті Жукова, була змінена не тільки дата польоту в Ленінград з 9 на 10 вересня, але й весь текст значно перероблений, у нього додали барвисті деталі. Той же момент у другому виданні описаний так: «Ранок 10 вересня 1941 року був прохолодним і похмурим. На Центральному аеродромі столиці, куди я прибув, щоб летіти до обложеного Ленінграда, біля літака на злітній смузі маячили три фігури: одна висока генерал-лейтенанта М.С. Хозіна, друга, менша, генерал-майора І.І. Федюнінського, третя - льотчика, командира повітряного корабля».

Якщо вірити мемуарам, Жуков прилетів у Ленінград і відразу ж попрямував до Смольного. А там член Політбюро і ДКО Маршал Радянського Союзу Ворошилов, член Політбюро Жданов, командування фронту і Балтійського флоту, «а також директори найважливіших державних об'єктів» радилися про те, як би їм перед здачею Ленінграда підірвати і знищити все, що можливо...

І тут з'явився Жуков.

Він нібито попросив дозволу бути присутнім, посидів, послухав, потім протягнув Ворошилову записку Сталіна. Ворошилов прочитав, знітився, згорбився, відразу постарів. Тут же Жуков закрив нараду, скасував усі розпорядження про підрив заводів, вокзалів,