Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

- Весілля? ... Весілля? !! - в ресторані обідали вже звичайні люди, і Єва намагалася стримуватися. Ідея гучного весілля з білою сукнею, вінчанням і медовим місяцем їй зовсім не подобалася. - Це так ортодоксально і пафосно! Ну навіщо нам це потрібно, Адаме?

- Я так хочу. Тобі доведеться змиритися. Як і з усім іншим в горі і в радості до кінця наших днів, - з новим видом любовного сарказму, відповів Адам, спокійно нарізаючи біфштекс рівними шматочками за всіма правилами перфекціоніста.

- Не дочекаєшся. До кінця наших днів ми будемо сперечатися, доводити один одному свою точку зору і ... займатися любов'ю, - примирливо посміхнулася вона. - А можна замість подружок нареченої у мене буде свідок?

- Я його вже забив для себе, так що шукай інші варіанти, - Адам перебував просто в чудовому настрою, йому хотілося жартувати, цілуватися, слухати її голос і передражнювати для гостроти відчуттів. - Після того як Тіт так по-свинськи напоїв мене він просто не може мені відмовити.

- Тепер мені залишається тільки дізнатися, на яке число ти намітив наше весілля? - внутрішньо Єва вже приготувалася до чергового сюрпризу від нього.

- Наступної суботи, - а він приготувався до її чергового обурення.

- Через тиждень? - у неї навіть голос моментально захрип. - Тобто ти вважаєш, що за сім днів можна все встигнути?

- Якщо у тебе є гроші і помічники, так! Нісенітниця якась - сукня, торт, квіти. Деякі моменти я так і бути візьму на себе. В якості подарунка проси що хочеш, останнім часом я сама доброта.

- Твій фонд «Ілай»! - одразу випалила Єва. - Я хочу особисто курирувати благодійні внески та допомогу сім'ям, які не можуть оплатити лікування своїх дітей. Я знаю, якщо цим буду займатися я - шанси деяких малюків збільшаться, тому що я вмію перевертати все догори дном.

- Домовилися, - кивнув Адам. За його серйозністю, яка з’явилася в одну мить, ховалася біль його втрати, так тепер бувало завжди, коли хтось хоча б побічно згадував про смерть його сина.

- Де ми будемо жити після весілля? - ще один делікатний момент, який треба було відстоювати. - До вінчання, я так розумію, ми будемо жити окремо ...

- З чого це ти взяла, що ми будемо жити окремо ?! - Адам навіть виделку кинув, підкинувши на неї свій здивовано-ображений погляд. - Ні! Вже сьогодні ти ночуєш у мене. .... Я ще не вирішив, що мені робити з особняком. Там ... занадто багато ... спогадів. Ти знаєш, - він знову почав жувати з самим зосередженим виглядом, опустивши очі в тарілку.

Це був якраз той момент, коли відстоювати свою думку їй було абсолютно не слід  і Єва мудро промовчала. Зрештою, було не важливо, що вона пофарбувала стіни в своїй квартирі в оригінальний колір, з запалом підбирала дизайнерські штучки, розставила меблі, як було зручно їй, створюючи свій особливий затишок. Важливим було те, не чим ти оточений, а хто поруч з тобою. Хто буде наповнювати комфортом душу, а не квадратні метри. І тоді будь-який кут здасться затишним, а крісло в якому любить сидіти твій коханий - рідним. А головним зараз в житті Єви був Адам, тому і сперечатися з ним по таких дрібницях здавалося нерозумно. «Цінне лише життя» - згадалися їй слова Тіта.

- Я кохаю тебе, і ми зробимо все так, як ти хочеш, - сказала вона, немов даючи йому клятву.

- Тільки що у мене народилися слова, які я скажу тобі перед вівтарем, - Адам знову почав посміхатися. - А поки обмежуся звичайним «дякую».

   Але і наступний день почався для Єви з сюрпризів, вірніше друга половина дня, і сюрприз виявився вельми неприємним. Молода жінка, яка відволікла її від розмови з редактором, здалася їй дуже знайомою.

У житті вона, звісно, була набагато ефектніша, ніж на газетних знімках, набагато красивіша. Серце Єви покрилося памороззю злості  - бо вона впізнала в ній колишню подружку Адама.

- Мене звати Ганна. Ми могли б де-небудь поговорити віч-на-віч?

Єву навіть від звуку її голосу пересмикнуло, але щоб не виявляти свого істинного відношення завчасно, Єва ввічливо запросила її до свого кабінету, не забувши при цьому тихо і непомітно замкнути двері на ключ.

- Він розповідав про мене? - У неї був глибокий голос, розкішні чорне волосся, смаглява шкіра і приголомшливі карі очі. - Мені ось про тебе він і слова не сказав. Довелося дізнаватися з інших джерел.

- Про що власне ти хочеш зі мною поговорити? - поки що Єва уособлювала собою саму стриманість.

- Про Адама звичайно. Я тут почула, що ви знову зібралися одружитися, - Ганна була набагато вище Єви і судячи з ретельно затонованих зморшок - старша. - Дівчинко моя, а ти хоч в курсі хто твій чоловік?

- Думаю, мені варто тебе послухати ... тітко, - холодно процідила Єва.

- Послухай, послухай. Так, цей сучий син дуже привабливий, багатий, у нього довгі руки і не обмежені можливості. Але чи знаєш ти, хто пришив йому ці довгі руки? Багато років Адам був зав'язаний фінансовими операціями з мафіозним синдикатом, і до сих пір він ще не до кінця розплатився з ними. Мені це відомо не з чуток, а з перших вуст. Так ми власне і познайомилися. Ти молода, чи потрібно тобі ярмо, яке може змусити платити по рахунках і тебе? Адже у тебе може бути досить світле майбутнє. Невже ти правда кохаєш Адама, з усіма його замашками ?

- Мабуть, з твоїх джерел ти дізналася про мене не повну інформацію, - не поспішаючи закочуючи рукава своєї кофтинки, промовила Єва, войовничо підкидаючи голову. - Адам з його довгими руками вміє стирати дані, але тобі я відкриюся. Моє дитинство пройшло на околиці Портленда в трейлерному містечку. Я була єдина біла дівчинка в банді чорних підлітків. Я любила читати книги, але мій брат Майк наполіг на тому, що мені потрібно ще й вміти битися. Коли чотири роки тому я потрапила до в'язниці - ці навички мені там здорово допомогли. Здивована? Сумніваюся, що навіть Адам в курсі скільки разів мені там доводилося битися з коровами на зразок тебе, - хижо посміхнувшись, Єва повільно рушила в її сторону. І при вигляді зовсім не жартівливої загрози Ганна почала кричати і кликати на допомогу, відходячи до стіни.