Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Втім, є і приземленіші тлумачення епілогу. Так Джон Сепич вважає, що в ньому людина ставить стовпчики для колючого дроту, уперше використаного 1875 року. Інший варіант — процес будівництва гілки залізниці від Сан-Дієґо до Ель-Пасо, що 1877 року об’єднала схід Сполучених Штатів із південним заходом. Дійсно, у першій редакції епілогу описано інструмент з двома лезами, подібний на ручний бур. Саме такий у XIX ст. використовували для буріння ям під залізничні стовпи. В остаточній версії роману все вже не так однозначно: Маккарті має на увазі певний пристрій для окреслення меж і підкорення території. Це добре накладається на висвітлену в романі історію знищення індіанців і бізонів на Заході.

Крістофер Кемпбелл[289] припускає, що письменник придумав епілог, коли побачив в окрузі Катрон (Нью-Мексико) ленд-арт американського скульптора Волтера Де Марії «Поле блискавок» (1977) — 400 стрижнів із неіржавної сталі заввишки 4–6 метрів. Стовпи розташовані у формі прямокутної сітки, яка, за задумом автора, мала б притягати блискавки. Інші літературознавці пропонують пояснення того, чому Маккарті описує події до 1878 року включно: саме тоді стартувала електрифікація Америки, і компанія «Едісон електрик лайт» почала виробляти електроенергію для побутового використання. 1878-й був роком тріумфу науки. «Кривавий меридіан» починається із зорепаду, тобто символічного занепаду природного, небесного світла, і завершується підготовкою до ери домінування світла штучного, що утверджується завдяки земному вогню, який вкладає у камінь Бог.

Місце дії роману — земля піску і каміння. Про останнє чимало сказано в тексті. Так суддя називає скам’янілий уламок «словом Божим», зазначаючи, що «Бог говорить камінням і деревами, кістками створінь». В іншому пасажі Ґлентон замислюється над своїм призначенням: «Він давно відмовився зважувати наслідки своїх дій і допускати, як раніше, що доля дана людині, водночас він ніби присвоїв собі думку, що містить у собі все, чим міг бути у світі, і все, чим світ міг бути для нього, бувши власним статутом, викарбуваним на самому протокамені, він вимагав правочинності і, кажучи це, загнав би безжальне сонце до його остаточного затемнення, ніби наказав йому це ще багато віків тому, ще перед тим, як усюди пролягли шляхи, ще перед людьми і сонцями, із яких можна було б почати». Неологізм «протокамінь» («urstone») — можливе покликання на теорію німецького натураліста Лоренца Окена. Він вважав, що всі органічні істоти складаються з бульбашок-везикул, або ж клітин, і оці бульбашки в первинному процесі виробництва є інфузоріальною масою, «Ur-Schleim»[290], з якої формуються всі більші організми. Крім того, в християнстві камінь асоціюється з апостолом Петром, який тричі зрікся Христа. Ісус, обігруючи значення імені свого учня, промовляє: «Що ти єси Петр, і на сьому камені збудую церкву мою, і ворота пекольні не подужають її»[291]. Старший учень Ісуса — це водночас і фундамент християнства, і той, хто зрікається свого вчителя. Так, зрештою, чинить і малюк у романі, однак не йдеться про буквальний релігійний контекст, адже його навчитель — аж ніяк не Ісус.

У «Кривавому меридіані» християнські мотиви показово видозмінені. Так малюк — низького походження, і його рід описано біблійною цитатою. Перше речення роману: «Ось дитя» (в оригіналі «See the child»), — згідно з гіпотезою Елізабет Андерсен[292], натякає на фразу «Ессе servus meus» з Книги пророка Ісаї[293]. Цитата згадана і в Євангелії від Матвія як пророцтво щодо Ісуса: «Ессе puer meus»[294]. В українському перекладі Біблії ці слова передано як «Ось, слуга мій», бо одне зі значень слів «servus», «puer» — слуга, тоді як інші — дитина, вільна людина, раб. Це, звісно, співзвучно з відомим вигуком Понтія Пілата «Ессе homo» («Оце людина!», «Ось чоловік!») про Христа. Такий інтертекст має налаштувати читача на те, якою фігурою насправді є малюк, порівнюючи із суддею. Важливим перегуком із цим реченням є фраза, написана на клітці з ідіотом: «Побач Дику Людину» («See the Wild Man»). З одного боку, це антитеза («приборканий» малюк і дикий ідіот), а з другого — ще один приклад двійництва у романі. Нарешті у цьому можна вбачати підказку, чому Голдену так потрібна компанія Джеймса Роберта. А Стівен Пастор загалом пояснює зв’язок судді та малюка тим, що це багатозначне протистояння закону Яхве (Старий Заповіт) та вчення Христа (Новий Заповіт), яке закінчується перемогою старої моралі, а також іронічним коментарем щодо того, чому ми відчуваємо «богозалишеність»: Бог помер або спить[295].

Низьке походження хлопця контрастує зі значно вищим, хоч і туманним родоводом Голдена, тією «таємницею лона і гросбухів». Суддя — споконвічна істота без початку і кінця, і кожен дослідник, який волів би його розгадати, «не виявив би жодного сліду того найвіддаленішого від нас атавістичного яйця, яке і вважалося б почином судді». І саме тому більшість персонажів «Кривавого меридіана», особливо жертви, споріднені з малюком. Так загін Ґлентона біля річки Накосарі вирізав ціле пуебло мексиканців, чиї скальпи, зрештою, спалив, щоб приховати свій злочин, лишивши тільки «обвуглений згусток їхніх претерітських життів» («preterite lives»). Слово, безперечно, з лексикону Томаса Пінчона, зокрема воно трапляється у романі «Веселка тяжіння». Персонаж на ім’я Вільям Слотроп написав трактат «Про Претеріцію» — «одну з перших книжок не просто заборонених, а й урочисто спалених у Бостоні»[296]. Претеріція у Пінчона — це певне переосмислення кальвіністської концепції напередвизначення, згідно з якою людство поділяється на еліту (обраних) і претерітів (обійдених). Претеріти — це ті, кого «Господь забув, обираючи небагатьох для спасіння». Та не варто забувати, що без них не може бути обраних: «Ісус був для обраних тим, ким Юда Іскаріот — для претерітів. Будь-що у Творінні має рівнозначний і протилежний відповідник, то чому Ісус має бути винятком? А якби Слотропова єресь мала досить часу для зміцнення та розвитку? — можливо, тоді було б менше злочинів в ім’я Ісуса і більше милосердя в ім’я Юди Іскаріота?» В якомусь сенсі «Кривавий меридіан» — це продовження цієї єресі. Так суддя, вочевидь представник умовної еліти, називає малюка зрадником, тобто новітнім Юдою, адже малюк відмовляється жити за брутальними законами безжального життя, «танцювати», якщо використовувати термінологію Голдена. Літературознавець Рік Воллак[297] порівнює суддю з багаторуким танцюристом Шивою, тобто богом-руйнівником.

В третьому епіграфі Кормак Маккарті наголошує на багатотисячолітній історії жорстокості, та в самому романі нема жодної сцени того, як малюк бере участь у різанині.