Читати книгу - "Обитель героїв"

списати неправду на жарт. Але краще обійтися правдою, відміряною, як лікувальна отрута, в суворо прописаних дозах. — Ви надто зраділи моєму профілю мантиси й забули про головне: я — вігіла Тихого Трибуналу. Нас навчають робити висновки з отриманих відомостей. Навіть з найжалюгідніших і розрізнених. Упевнена, квестори їхали до вас у зв’язку з останніми чурихськими експериментами. Засідка не входила в їхні плани: лицарям Ранкової Зорі, світлим ідеалістам, і на думку б не спало порушити «Заповіт», перенісши квест за межі Майорату. Тепер моя черга цікавитися: я права?

Гросмейстер розреготався.

Плечі бурки, високо підняті й загнуті догори гострими кутами, робили його схожим на Ангела Дитинства, що з’являється перед поганими хлопчиськами і бридкими дівчиськами раз на рік, відбираючи подарунки й настановлюючи на шлях доброчинності. Зірвавши колосок місканта, Ефраїм розтер його між пальцями і з насолодою вдихнув терпкий аромат. Обличчя старого, все в складках і зморшках, було навдивовижу безтурботне. Місяць не поспішав тицьнути щіткою в цю рельєфну маску, вибіливши її на кшталт обличчя майданного фігляра, і Анрі поділяла обережність нічного світила.

— Ви розумниця, пані. Бачу, ви чудово інформовані про правила квесту і принципи Ордену Зорі.

Анрі прикусила язика.

Але грос не став розвивати успіх, допитуючись, чого б це раптом вігіла вивчала «Заповіт» лицарського ордену, найбезглуздішого з усіх існуючих під небесами. Він зітхнув і продовжив із щирою прямотою:

— Я обіцяв нашим дурникам сприяння. Добровольцям треба приплачувати, а тут самі з’явилися, самі запропонували… Я запитував: звідки вони в курсі новітніх досліджень? Мовчать, як води в роти понабирали. На зборах Номочка відрадила мене виявляти надмірну цікавість. Треба користуватися прихильністю долі: якщо здобич сама йде в руки… м-м… Даруйте, любонько, порівняння вийшло невдале. Ви, чого доброго, знову запідозрите мене в людожерстві й танцях на кістках. Проте, я досі збентежений: з яких каналів квестори отримали відомості про тіньову трансплантацію? Намагався дізнатися — марно…

— Рада допомогти, колего. Один із квесторів, злодій Санчес Панчоха, був присутній у таверні «Осел і ружа», коли ви з братами Кручениками вербували такого собі Гвоздила. Гадаю, Санчес обізнаний і про подальшу долю Гвоздила. Якщо він довірився некроманту Кристоферу Форзацу, то для мага відповідного профілю неважко зробити ряд далекосяжних висновків. Як версія, влаштовує?

Раптово озирнувшись, Ефраїм двома кроками скоротив відстань до небезпечно інтимної. Довгі руки некроманта обійняли Анрі, лагідно, але наполегливо пригорнули до грудей некроманта, а сухі губи по-батьківськи — ну, майже по-батьківськи — цмокнули в чоло.

Між двома бурками, своєю та тросовою, виявилося тепло аж до тремтіння в колінах.

На щоках Анрі спалахнув густий рум’янець: мабуть, від спеки.

— Дякую, голубонько! — ледь відсторонивши вігілу, але не поспішаючи відновити статус-кво, Ефраїм розчулено кліпав. Очі великого некроманта зволожилися, на кінчику носа блищав пилок від місканта. — Ви просто диво! Я неодмінно відпишу Месропу, щоб він підвищив вас у чині! Чи в ранзі? У чому там вас підвищують? Втім, це не так важливо. Кликуша сам знайде, як зробити вам приємне, якщо прохання Ефраїма Клофелінга ще щось означає!

Давши дамі спокій, він відвернувся й тихо шморгнув носом.

Можна сказати, схлипнув від повноти почуттів.

«Прикидається чи ні?» — гадала вігіла, відчуваючи заздалегідь, що це плодів не принесе. На жаль, подруго, винуватити нема кого. Ти сповістила гроса щодо вашого знайомства з Гвоздилом і службового інтересу до чурихських тіньових досліджень, прийнявши на себе частину тягаря профоса Фернана Терца… Дозор Сімох має бути щасливий: віга з Тихого Трибуналу покриває їхню людину. Але що робити, якщо Ефраїм запитає: пані, звідки вам відомі імена двох квесторів? Як ви з’ясували, що один із них — кваліфікований некромант?!

Будемо сподіватися, бурхливий деньок послабить спостережливість Клофелінга, як послабив він стриманість Генрієтти Кукіль.

Ох, язик за ґрати заведе…

* * *

— …Значить, цього вас у Браваллі навчали, юначе?

Контужений Герман похмуро мовчав, дивлячись у землю й уникаючи зустрічатися очима з розгніваним дядечком. Крізь бинти на чолі випинала чималенька ґуля, наче юний стратег намірився від великого розуму народити з голови Ахінею-Войовницю, як зробив це колись велетень Пресикаель. Велетня можна було зрозуміти: він прагнув мати нащадків, а дружини мати не бажав. На жаль, на той момент прагнення Пресикаеля не здійснилися — йому втретє відмовила Повзуча Благодать. Це вже пізніше, зачавши за допомогою лівої литки, серцевої надмірності та милості Нижньої Мами…

Втім, ґуля Германа не мала відношення до народження нової войовничої Ахінеї. Та й розміри самої ґулі були скромніші, ніж здавалося на перший погляд: під пов’язкою ховався лікувальний компрес. Перев’язувала бідолаху добра цілителька, виняткової краси пані — зі звертання до неї колег-некротів Конрад довідався, що кличуть даму Сестрою-Могильницею. З цього моменту побоювання барона за здоров’я племінника різко посилилися.

Можливо, тому обер-квізитор і був зараз такий суворий з Германом.

— Ви, добродію мій, розбурхали пів-Реттії! Вашою справою займається не лише Всевидющий Приказ, а й Тихий Трибунал! Рідні мало розум не втратили, оплакуючи загиблих дітей і внуків! А хитромудрі бовдури чистять біле пір’ячко… Добре, на зусилля квізиторів і вігілів, а також на горе близьких людей вам начхати — як істинним лицарям Світла й Добра! Ідеали над усе. Але ж думати вас учили?! Принаймні, особисто вас, юначе?! На факультеті фундаментальної стратегії, який ви незрозумілим для мене чином зуміли скінчити з відзнакою. Ворушити розумовим м’язом? Прораховувати наслідки?

— У нас був план! Гарний план, — Герман підвів голову й поморщився від болю, що лунко вдарив у скроні.

— Невже? — в’їдливо перепитав фон Шмуц-старший. — Якщо це гарний план, то я — Вічний Мандрівець! Результат, як то кажуть, на лиці. На вашому, пане стратег, і у ваших товаришів. Вас ніколи не вчили, що все геніальне — просте?

— Вчили…

— Погано вчили! Такий громіздкий задум просто зобов’язаний був провалитися. Запам’ятайте, складні інтриги процвітають лише в баладах. А на практиці… Хвала небесам, що ви не обрали простий шлях! Тоді наслідки могли виявитися значно сумнішими.

— Звідки ви знаєте, дядечку?

Судячи з гримаси, що спотворила риси Германа, командор нарешті втямив, що любий дядечко, сварячись, багато чого не договорює. І добре, що не договорює, бо з сорому згориш і за вітром порохом розвієшся.

— Це мій службовий обов’язок — знати й передбачати. Гаразд, небоже, вважай, легко відбулися. Посидите під домашнім арештом…

— За що?! Ви не маєте права!

— Про права згадав? Тобі перелічити статті Зводу, під які підпадають ваші дії? — барон звівся на ноги. Він стояв перед червоним, як варений рак, племінником, руки в боки й грізно погойдувався з п’яти на носок. — Прошу дуже, мені