Читати книгу - "Лють"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні!
Вона вперлася босими ногами в підлогу, чинила йому опір. Ступні ковзали по дереву. Вона спробувала викрутитися, але він ухопив її за талію, підхопив і за два кроки подолав відстань до дверей підвалу.
— Ні! — знову закричала вона, чіпляючись ногами за одвірок, опираючись, скільки було сили.
— Припини! — заволав Майкл і смикнув її за талію вгору, а потім жбурнув її вниз сходами.
Вона втратила рівновагу, б’ючись об стіни, полетіла вниз і приземлилася біля підніжжя сходів, схлипуючи від болю.
Спалахнуло світло. Гола лампочка під стелею освітила приміщення, яке колись, певно, слугувало льохом для зберігання овочів. У кутку, скрутившись у клубок, сиділа Джезмін. Енджі хотіла підповзти до дівчинки, але щось не давало їй зрушити з місця. Вона подивилася вниз і побачила уламок скла, що прохромив їй руку вище ліктя. З нижньої сходинки, мов акулячі зуби, стирчали зацементовані розбиті пляшки.
Коли Енджі спробувала поворухнутися, пролунав звук, наче щось всмоктували.
— Подумай про це! — гукнув Майкл з відчинених дверей. — Подумай про те, що з тобою буде.
Світло згасло. Двері зачинилися. Клацнув замок.
Енджі зрозуміла, що помре.
Розділ 37
Вілл вів машину, тримав мобільний біля вуха й молився, щоб Аманда була в офісі. Джона він узяв із собою, бо хотів почути його історію, хотів знати, з якою тварюкою матиме справу, коли приїде в Теннессі. Джон, зі свого боку, був надзвичайно радий посприяти. Де й поділася його впертість, і у Вілла голова йшла обертом від його гіпотез.
— Офіс Аманди Ваґнер, — нарешті відповіла Керолайн.
— Мені потрібна Аманда, негайно. Це терміново.
Вона перевела дзвінок в режим очікування. Вілл не зводив очей з дороги, гнав машину по трасі 75 смугою для автомобілів з багатьма пасажирами, перевищуючи на тридцять миль дозволений ліміт швидкості.
— Вілле? — прозвучав у трубці Амандин голос. — У чому річ?
— Я їду в Теннессі.
— Не пригадую, щоб підписувала заяву про відпустку.
— Я думаю, що вбивця — Майкл Ормвуд.
— Так, Вілле, — сказала Аманда. — Поясни для тих, хто не в курсі.
Вілл розповів їй історію Джона, про те, як Майкл намагався вплинути на офіцера з УДЗ, як Джонова сестра розказала йому про хатину в Теннессі. Закінчив він плямами оливи на під’їзній доріжці у Майкла і тим, що сусідка розповіла Лео Донеллі.
— Будинок Поласкі перевіряли?
— Я відіслав туди патрульного на машині. Її там нема. Машини перед будинком теж.
Аманда замовкла. Якось Вілл познайомив її з Енджі — не з власної волі. Вона возила його в лікарню, коли Аманда влучила в нього з пневматичного молотка. Неймовірно, але жінки знайшли спільну мову.
Врешті-решт вона заговорила.
— Тобто ти хочеш сказати, що на підставі якихось телефонних дзвінків без відповіді й кількох плям на доріжці ти везеш засудженого через кордони штатів, щоб шукати детектива з управління поліції Атланти, який міг чи не міг серед білого дня викрасти іншого поліцейського?
— Ви повинні обшукати його будинок.
— Цей будинок у юрисдикції округи Дікеб. І яким чином ви пропонуєте мені отримати ордер, докторе Трент? Не те щоб ваші загадкові плями оливи на доріжці були непереконливими, просто я сумніваюся, що якийсь суддя при своєму розумі підпише такий папірець.
— Амандо, — Вілл щосили намагався контролювати свій голос, — ви жахлива людина з поганим характером, але ви завжди мене підтримували, у кожному моєму розслідуванні. Не відвертайтеся від мене.
— Що ж, Вілле, — парирувала вона. — Ти високофункціональний дислектик, який вміє читати на рівні другокласника, але давай не будемо кидатися камінням.
У Вілла моментально пересохло в роті. Коли вона дізналася?
— Вілле, у мене мало знайомих у Теннессі, — сказала Аманда. — Я не можу до них звертатися по допомогу тільки тому, що в тебе погане передчуття. А Їп Ґомес радше з’їсть своє лайно, ніж простягне тобі руку. — Їп був колишнім босом Вілла у північно-західному офісі. — Ось чому я постійно тобі повторюю: не спалюй мостів, — додала вона повчальним тоном, неначе то був вдалий час для одного з її уроків.
— Я не знаю, що ви хочете від мене почути. Ваша правда. Може виявитися, що інтуїція мене підвела. Може, я приїду туди, а там нікого нема і я тільки згаю час. Але, Амандо, я не можу сидіти склавши руки.
— Ти оголосив машину Поласкі в розшук?
— Так.
— Ой, тільки погляньте! — удавано здивованим тоном вигукнула Аманда. — Керолайн поклала мені на стіл повідомлення. Анонімне. Стурбований громадянин помітив, що в будинок детектива Ормвуда хтось заліз через задні двері. Здається, мені варто перевірити це самій, правда ж?
Вілл відчув величезне полегшення. Аманда вирішила йому допомогти. На відстані багатьох миль, через телефонну слухавку він майже чув її думки — вона вже прокручувала варіанти.
— Дякую, — видихнув він. — Спасибі велике. Я подзвоню тобі, коли доберуся.
Вілл натиснув на кнопку відбою. Але телефону з рук не випускав. Він так рвучко викрутив кермо, виїжджаючи на трасу 575, що Джон Шеллі мусив ухопитися за ручку дверцят, наче боявся, що вони перевернуться. Вілл так поспішав, що навіть не подумав про те, як шукатиме ту хатину, поки Джон не запитав про карту. П’ятихвилинний заїзд на АЗС здався нескінченним. Якщо те, що сусідка сказала Донеллі, було правдою, Майкл випереджав їх приблизно на годину. Але з іншого боку, він, мабуть, не перевищував швидкості, щоб його не засік радар. Вілл таким обережним не був.
— Що вона сказала? — спитав Джон.
— Ти міг би запобігти цьому, — сказав Вілл. — Міг би зупинити ще чотири дні тому.
— Я не розумію, про що ти.
— Коли померла Синтія Баррет, Майкл був зі мною.
Джон подивився на карту, яку розклав собі на колінах.
— Я чув, вона бігла подвір’ям і перечепилася. Вдарилася головою об камінь і померла.
— А потім вирізала собі язика?
Джон не відповів.
— Ти мав ще тоді щось зробити.
— Зробити що? До тебе піти? Ти навіть цієї миті не віриш у те, що я кажу. Що б я зробив? Здав поліції поліцейського? Хто повірить колишньому зеку, який працює на автомийці?
Вілл міцно стиснув руки на кермі. Це Джон накликав усе на Енджі. Якби не його впертість і зарозумілість, вона була б у безпеці.
— Ти його дражнив. Ти чудово усвідомлював, що робиш.
Джон рвучко згорнув карту по лінії згину, складаючи в менший квадрат, і знову спробував виправдатися.
— Скажи мені, що я мав зробити, і я залізу у свою чарівну машину часу і зроблю це. Але знаєш, не розмінюймося на дрібниці, які там чотири
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.