Читати книгу - "Сестра Керри"

То стоячи, то походжаючи по сцені, зрідка приєднуючи свій голос до загального хору, Керрі мала змогу спостерігати публіку і бачила, що прем’єра йде з великим успіхом. Оплески довго не вщухали, але Керрі не могла не помітити, що деякі з визнаних артисток грають не блискуче.

«Я могла б заграти краще», — у думці відзначила вона в кількох місцях.

І треба віддати їй належне — вона мала рацію.

Коли спектакль закінчився, Керрі швидко переодяглась. Дехто з хористок дістали нагінку від режисера, але їй він нічого не сказав, і вона вирішила, що впоралась зі своєю роллю задовільно. Їй хотілося швидше піти, бо вона майже нікого тут не знала і не могла взяти участі в балачках, що лунали навколо.

На вулиці перед театром стояли екіпажі і чекала юрба вичепурених юнаків. Керрі помітила, що до неї придивляються. Їй досить було моргнути, і в неї був би супутник. Але вона цього не шукала.

Проте один з досвідченіших юнаків зачепив її.

— Невже ви хочете йти додому самі? — звернувся він до неї.

Керрі тільки піддала ходи і вскочила в трамвай на Шостій авеню. Голова її була переповнена новими враженнями, і вона ні про що інше не могла й думати.

— Що чути з броварні? — спитала вона Герствуда в кінці тижня, сподіваючись цим запитанням хоч трохи розворушити його.

— Там ще нічого немає,— відповів він. — А втім, я не втрачаю надії, що з цього щось вийде.

Вона нічого більше не сказала. Її обурювало, що доведеться віддавати свій заробіток, і в той же час вона почувала, що до цього йдеться. А Герствуд, бачачи, що криза наближається, вирішив спритно заграти на її почуттях. Він давно вже переконався, що в неї добра душа, і знав, як довго вона може терпіти. Йому було трошки соромно, але він виправдовувався тим, що, безперечно, скоро щось знайде.

День сплати за квартиру дав йому нагоду до розмови.

— Ну от, — промовив він, відраховуючи належну суму. — Це майже всі мої гроші. Треба мені якнайшвидше знайти якусь роботу.

Керрі скоса поглянула на нього, догадуючись, що за цим піде прохання.

— Якби мені ще хоч трошечки протриматись, я, безумовно, щось знайду. Дрейк напевне відкриє свій готель у вересні. і ‘ і? і І " ‘, & | * і

— Справді? — спитала Керрі і подумала про те, що до вересня лишається ще цілий місяць.

— Ти б не могла підтримати мене до того часу? — промовив він благально. — Я певен, що тоді все знов буде гаразд.

— Добре, — відповіла» Керрі, з сумом почуваючи, що доля знов утікає від неї.

— Ми зможемо протриматись, якщо будемо ощадливі. Я потім усе тобі поверну.

— О, я рада тобі допомогти, — сказала Керрі, уже докоряючи собі за черствість: адже йому доводиться так покірливо благати її!

Але бажання витрачати свій заробіток на власні потреби все ж змусило її до легкого протесту.

— Чом ти не візьмешся за яку-небудь роботу хоч тимчасово, Джордже? — промовила вона. — Хіба тобі не все одно? Згодом ти б знайшов щось краще.

— Та я б узявся за яку завгодно роботу, — запевнив він із полегкістю і водночас ображений її докором. — Я б погодився землю копати! Мене ж тут ніхто не знає.

— Ну, навіщо ж так! — вигукнула Керрі.

Їй одразу стало шкода його.

— Можна ж знайти щось інше, — додала вона.

— Та вже знайду! — заявив він з рішучим виглядом.

І знов узявся за газету.

РОЗДІЛ XXXIX

Світло й тіні. Шляхи розходяться

Але та Герствудова рішучість мала один лише наслідок: він щодень більше впевнявся, що сьогодні можна ще не починати шукання. Що ж до Керрі, то вона прожила тридцять днів у гірких душевних муках. Вона чимдалі гостріше потребувала дечого з одягу й чимдалі дужче хотілось їй купити деякі оздоби, а тим часом Керрі бачила: хоч скільки вона працюватиме, їй не пощастить нічого витратити на себе.

Під тиском цих турбот тануло співчуття, яке розбудив у ній Герствуд своїм благанням підтримати його. Тим більше, що Герствуд знову про своє прохання не згадував, а бажання причепуритись не згасало й на хвильку. їй чимраз нестримніше хотілось задовольнити його, хотілось, щоб Герствуд не заважав їй у цьому.

А Герствуд, коли в нього лишилось останніх десять доларів, подумав, що треба мати хоч якісь кишенькові гроші, щоб не залежати від Керрі в таких дрібницях, як трамвай, гоління і таке інше; і тому, маючи ще цю суму, він заявив, що в нього вже нема нічого.

— У мене вже все, — сказав він Керрі одного разу. — Я заплатив за вугілля сьогодні вранці, і зосталось тільки центів десять-п’ятнадцять.

— У мене в гаманці є трохи грошей.

Герствуд узяв і пішов купувати бляшанку томатів. Керрі заледве відчула, що це початок нового ладу. Він вийняв з гаманця п’ятнадцять центів і купив томати. Так пішло і далі, аж одного разу Керрі раптом згадала, що повернеться додому перед самим обідом.

— У нас уже зовсім немає борошна, — сказала вона. — Тобі доведеться купити сьогодні. І м’яса теж треба взяти. Ти нічого не маєш проти смаженої печінки з салом?

— Не заперечую, — відповів Герствуд.

— Ну, то купи півфунта або три чверті фунта печінки.

— І півфунта буде досить, — поквапився сказати Герствуд.

Керрі розкрила гаманець, вийняла і поклала на стіл півдолара. Він удав, ніби не помічає.

На ці гроші було куплено борошно, яке у всіх крамницях продавалося розважене в мішечках по три з половиною фунта й коштувало тринадцять центів; п’ятнадцять центів було заплачено за півфунта печінки й сала. Куплене і решту грошей— двадцять два центи — Герствуд поклав на кухонний стіл, де Керрі й знайшла все. Її уваги не минуло, що решту повернуто повністю. Їй стало сумно на думку про те, що він,

власне, не хоче від неї нічого, крім їжі. Може, вона несправедлива до нього… Він ще знайде роботу… А вад же в нього ніяких.

Але того ж вечора, коли Керрі входила в театр, її випередила одна з артисток кордебалету у новенькому чепурному костюмі з рябенької шерсті, який дуже сподобався Керрі. На грудях у молодої жінки красувався пучечок фіалок, і настрій у неї, видимо, був якнайкращий. Поминаючи Керрі, вона добродушно всміхнулась їй, показавши білі зуби, і Керрі відповіла їй усмішкою.

«Вона може собі дозволити добре вдягатись, —