Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

«Жодного виду мистецтва не можна опанувати, якщо не віддавати навчанню всіх душевних сил. Оскільки в кожній сфері є свої наставники, то всі учні, засвоюючи ті чи інші способи навчання, можуть досягти хоч якогось — глибокого чи поверхового — знання своїх вчителів. Тільки мистецтво пензля і гра в «ґо» вимагають від людини особливого вродженого дару. Навіть звичайна людина, яка не докладала великих зусиль до навчання, може навчитися непогано писати або грати в «ґо», якщо має хоч якісь здібності, а в благородних сім’ях діти іноді досягають великих успіхів. Покійний Імператор із завидною старанністю виховував своїх дітей, навчаючи різних видів мистецтва. Та от вашому навчанню він приділяв особливу увагу і, як видно, недарма. «Крім поезії, — наставляв нас батько, — вам слід опанувати мистецтво гри на китайському кото, а потім освоїти поздовжню флейту, біва і кото “со”». Такої ж думки дотримувалася більшість придворних, вважаючи живопис просто забавою для пензля на дозвіллі. Тож хіба можу я не захоплюватися вашими творами, побачивши які прославлені майстри заховалися б від сорому?» — сказав захмелілий принц Соті, і Ґендзі, раптом згадавши покійного батька, вже не міг стримати сліз. А втім, чи не хміль був причиною того, що всі також заплакали?

На небо зійшов пізній, після двадцятої ночі, місяць, і, хоча його світло ще не проникло всередину приміщення, де проходило змагання картин, все навколо променилося чарівним сяйвом. Звелівши принести музичні інструменти, Імператор передав Ґон-цюнаґону японське кото. Бо, що й казати, у грі на кото не було йому рівних. Принц Соті взяв кото «со», Ґендзі — китайське кото «кін», а біва віддали Сьосьо-но мьобу. Відбивати такт випало придворним з добрим почуттям ритму. Вийшло чудово!

Поступово світлішало, стало видно колір квітів у саду і людські постаті. А коли заспівали птахи, настав приємний, прекрасний ранок. Гості отримали дари від Фудзіцубо. Принцові Соті Імператор, крім цього, подарував парадне вбрання.

У той час у світі тільки й говорили що про це змагання картин.

Сувій з краєвидами затоки Сума Ґендзі велів передати Фудзіцубо. Вона хотіла побачити й інші привезені сувої, та він пообіцяв зробити це якось іншим разом. Ґендзі дуже радів, що Імператор лишився задоволеним.

Помітивши, що Ґендзі не пропускає жодної прилюдної нагоди, щоб підтримати колишню жрицю, Ґон-цюнаґон занепокоївся, побоюючись, щоб його дочка не втратила прихильності Імператора. Але, потай спостерігаючи за нею, він упевнився, що Імператор не змінив до неї свого доброго ставлення, а тому сподівався на її щасливе майбутнє.

Ґендзі вишукував різноманітні засоби для того, щоб надати нової привабливості звичним святам і церемоніям. Він хотів, щоб нащадки не забували, що початок цим традиціям було закладено за теперішнього Імператора. А тому приділяв особливу увагу підготовці навіть незначних урочистостей. То було справді блискуче століття!

Сам він усе ще постійно нарікав на мінливість світу і думав зректися його, постригшись у монахи, як тільки юний Імператор хоч трохи подорослішає. «Історія надає багато прикладів того, як обдаровані люди, що вже в молоді роки досягли високих звань і чинів, ненадовго затримувалися на цьому світі, — міркував Ґендзі. — Тепер я опинився у надзвичайно високому становищі, оточений людською славою. Здається, що я дожив до цього дня ніби у відплату за великі злигодні й поневіряння, що випали на мою долю. Але боюсь, що пристрасть до подальшого процвітання нічого доброго не обіцяє. Тому найкраще, зрікшись суєтного світу, вчасно постригтися в монахи і присвятити життя молитвам про прийдешнє. І, може, так я продовжу свій нинішній вік». З цією метою, придбавши тихе місце в горах, Ґендзі велів побудувати молитовню і зібрати в ній зображення будд і священні сутри. Однак відразу зректися світу він не міг, бо задумав дати гідне виховання своїм дітям. Тож його справжні наміри залишалися таємницею.

Вітер у соснах

Головні персонажі:

Ґендзі, міністр Двору, 31 рік

Ханацірусато, кохана Ґендзі

Пані Акасі, 22 роки, кохана Ґендзі, дочка Нюдо з Акасі

Кореміцу, прибічник Ґендзі

Дівчинка, 3 роки, дочка Ґендзі й пані Акасі

Юґеї-но дзьо (Укон-но дзо-но куродо), прибічник Ґендзі, син заступника намісника Хітаці (Ійо-но суке)

Мурасакі, 23 роки, дружина Ґендзі

Закінчивши будівництво Східної садиби, Ґендзі поселив у ній особу, відому під іменем Ханацірусато, молодшу сестру наложниці покійного імператора Кіріцубо. У Західному флігелі і суміжних галереях розмістилися належним чином господарські служби й Домашня управа. Східний флігель Ґендзі задумав віддати для пані з Акасі, а в Північному флігелі, значно розширеному, він збирався поселити жінок, з якими колись підтримував нетривалий зв’язок, завдяки чому вони мали підстави сподіватися на його заступництво в майбутньому. Задля цього флігель був розділений на невеликі затишні покої, дбайливо і вишукано оздоблені. Головний будинок Східної садиби Ґендзі наразі залишив вільним і, щоб іноді жити там самому, звелів умеблювати його належним чином.

Хоча він постійно листувався з пані Акасі й нещодавно знову нагадав їй про переїзд до столиці, вона, як і раніше, болісно відчуваючи своє низьке становище у світі, розпачливо думала: «Я чула, що навіть жінки високого походження страждали через його холодне, гірше від повного розриву стосунків, ставлення. Тим паче на що можу я сподіватися, якщо, приїхавши у столицю, опинюся серед жінок, які в усьому залежать від нього? Моє низьке становище стане всім відоме й обернеться для малої дочки приниженням. Мені, всіма зневажуваній, доведеться жити наодинці з єдиною надією на його випадкові відвідини. Що може бути гіршим?» Разом з тим їй було важко змиритися з думкою, що дочка виростатиме у глушині й ніколи не посяде гідного становища у світі, а тому відповісти Ґендзі рішучою відмовою жінка не могла. Так само переживали й батьки, визнаючи справедливість її сумнівів.

А тим часом Нюдо згадав, що дід його дружини, принц Накацукаса, володів колись маєтком на захід від столиці поблизу річки Ої, який по його смерті за відсутністю прямого спадкоємця останнім часом цілком запустів, і викликав чоловіка, який здавна наглядав за цим маєтком, на розмову.

«Остаточно зрікшись суєтного світу, я оселився в цій глушині і спокійно жив, аж поки на старість одна несподівана обставина не змусила мене знову шукати притулку в столиці, — сказав Нюдо. — Але зізнаюсь, мене, звиклого до життя в провінції, лякає перспектива опинитися в гущі столичного блиску і суєти. Тому-то я вирішив відшукати стару садибу неподалік від столиці. Усі необхідні витрати я візьму на себе. То чи не можна перебудувати цей будинок так, щоб у ньому людині жилося цілком пристойно?»

«Упродовж років маєток залишався без законного господаря, а тому поступово набув вельми непривабливого вигляду, — відповів доглядач. — Я живу в службовому приміщенні, яке сам довів до ладу. До речі, з настанням весни в цій