Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Пам’яті Олександра Авраменко

А мати мала трьох синочків:
Володю, Сашу і ще Толю, 
І жодної не дав Бог дочки –
Така вже, мабуть, її доля. 

В сім’ї – три си́ни, три соко́ли:
Веселі, дружні, гамірні. 
Ставало радісно довкола, 
Як бавились сини в дворі.

Ще змалку техніку любили.
Був мотоцикл і мопед – 
Самі ж на все це й заробили, 
А в Толі був – велосипед. 

Коли канікули у школі, 
Не били байдики, не спали,
Механізаторам у полі, 
Що в їхніх силах помагали.

Отак росли і підростали, 
Не знали бідоньки, ні горя, 
Та щастя вічним не буває, 
Мабуть, така Господня воля. 

І як вже мати не старалась, 
Та лихо не могла прогнати, 
Бо чорна смуга починалась
Коли ж кінець – не можем знати. 

Дві операції зробили 
У старшого її синочка; 
Хвороба й Толю підкосила, 
В якого син росте та дочка.

Тоді середній Олександр 
Узявся брату помагати. 
Відомо: в наш час лікуватись 
Грошей багато треба мати.

Та він не встиг привезти гроші, 
Як був вже похорон в селі.
Біда… й новини нехороші: 
Їх односельці на війні. 

І добровольцем Олександр 
На схід відправився з бійцями, 
Щоб Україну захищати,
Де діти брата, дім з батьками. 

Надійний друг, армієць вправний
Відважно з ворогом він бився
Та шлях життєвий закороткий
Герою нашому судився. 

Додому Саша не вернувся, 
Поповнив він небесне військо. 
Цей подвиг нами не забувся,
Вклоняємось Герою низько.