Читати книгу - "Темрява для Шамана, Владислава Раф"

Я ж змогла встояти лише завдяки Ладу. Демон лише неголосно вилаявся, сповна оцінивши одну атаку «ока».

В повітря здійнявся запах горілої плоті, викликаючи нудоту, яку одразу прибрала руною. Не можна відволікатись на дрібниці.

– Я не думаю, що ця чортівня підпустить до себе бодай когось, – промовив демон, помітивши паніку в іннезьких рядах. Що вже говорити про мортівську армію, після останньої атаки?

– Орта сказав, що Буйтур планував віддати мене їй, в якості останнього жертвоприношення, – відповіла чоловіку. – Думаю, це зіграє нам на користь.

– Що? - спантеличено перепитав Лад, обернувшись до мене. – Цей виродок... вирішив віддати твоє життя в якості пожертви клятій Аттен?!

– Ти не знав?

– Якби знав, думаєш, ти б потрапила в іннезьку армію?!

– Виходить, це наслідки моєї відмови від долі, яку підготували боги? – гмикнула, раптом розвеселившись.

В крові почав зароджуватися азарт. Хвилювання відступило, залишивши по собі саме передчуття майбутнього бою та незрозумілий бунт. Чи виживу я? Мене це не турбувало. Я знала, що в кінці отримаю дещо більше, ніж перемогу.

А програти не могла. Не тоді, коли поряд зі мною стоїть найсильніший стихійний демон, а за спиною повноцінна, підпільна армія.

– Не бачу тут нічого веселого, – буркнув демон. – Що ж, якщо відступати ти не збираєшся... Починаємо?

– Звісно, – я кивнула, з готовністю прикликаючи флейту.

Імена примарних брамарів Забутого світу, виведені моєю кров'ю на музичному інструменті, приглушено засяяли магією. Вони чекали, коли їх позвуть, даючи безмовну клятву підкоритись.

Рішуче підняла флейту до губ, загравши повільну мелодію, що неслась степом, прикликаючи силу чужого виміру на допомогу.

Останнім моїм супротивником була Аттен.