Читати книгу - "Пастка-22"

а ми всі просто дивимось і чекаємо, аби він сказав, що робити далі. Він раз у раз ляскав себе по стегнах, наче замерз, і примовляв: «Тепер усе в порядку, все в порядку», — і весь час хихоче, мов якийсь чудило, потім знову: «Тепер усе в порядку, все в порядку», — і далі хихоче, мов якийсь чудило. Ми дивились на нього, як на недоумка. Якби не було на кого дивитись, то ми б там звихнулися вже за кілька хвилин, бо хвиля то накриває нас із головою, то змиває кількох з плоту, а ми мусимо дертися назад, аж тут накочується нова хвиля і знову змиває нас у море. Було весело. Ми то падали в воду, то видирались на пліт. Хлопця, котрий не вміє плавати, ми поклали посеред плоту, але навіть там він мало не захлинувся, бо води на плоту було стільки, що вона весь час хлюпала йому в лице. Я тобі кажу.

Потім Орр заходився відчиняти на плоту всілякі відсіки, і тут стало справді весело. Спочатку він знайшов коробку з шоколадом і роздав кожному по плитці, отож ми сидимо і їмо солоні шоколадки, а хвиля все змиває і змиває нас у море. Потім він знайшов кілька бульйонних кубиків та алюмінієві чашки і зробив для нас суп. Далі знайшов чай. Повірте, він це зробив! Можете уявити собі, як він пригощає нас чаєм, а ми сидимо мокрі як хлющі по дупу в воді? Тут я звалився з плоту, просто від реготу. Ми всі реготали. А він — геть серйозний, лиш дурнувато хихикає і шкіриться. Ну й дивак! Усе, що знайшов, те використав. Знайшов засіб проти акул — і тут же побризкав воду навколо плоту. Знайшов фарбу для маркерного маяка — і теж вилив у воду. А потім знаходить волосінь з сухою наживкою, і весь аж засяяв, немов до нас уже поспішає катер рятувальної служби, щоб підібрати, поки ми ще не вмерли від спеки, холоду і голоду, чи поки ще німці не вислали моторку з Ла-Спеції, щоб захопити нас у полон або розстріляти з кулемета. В кліп ока Орр закинув ту волосінь у воду, і вже виспівує, мов безтурботний жайворонок. «Лейтенанте, що ви збираєтесь упіймати?» — питаюся. «Тріску», — відповідає він. І не жартує. І добре, що нічого не впіймав, а то їв би ту тріску сирою, якби упіймав, і нас примусив би їсти, бо він знайшов там маленьку книжечку, де пише, що сиру тріску їсти можна.

Далі він знаходить маленьке блакитне весельце[36], завбільшки з ложечку до морозива, і, їй-богу, береться ним гребти, пробуючи зрушити з місця усі дев’ять сотень фунтів. Уявляєте? Нарешті він знаходить маленький компас та велику непромокальну карту, розстеляє її на колінах, а згори кладе компас. Ось так він розважався, аж поки хвилин через тридцять нас не підібрав катер, — за спиною закинута волосінь, на колінах компас і розстелена карта, і веслує щосили тим дрібненьким блакитним весельцем, немов поспішає до Майорки. О, боже!

Сержант Найт усе знав про Майорку, і так само Орр, адже Йосаріан часто розповідав їм про такі пристановища, як Іспанія, Швейцарія та Швеція, де можуть інтернувати й утримувати американських льотчиків в умовах безтурботної розкоші до самого кінця війни, варто лиш туди прилетіти. У своїй ескадрильї Йосаріан був провідним авторитетом з питань інтернування, і під час кожного вильоту до Північної Італії він уже планував вимушену посадку в Швейцарії. Він, звісно, віддав би перевагу Швеції, де інтелектуальний рівень вищий і де він міг би плавати голяка серед вродливих дівчат з низькими, скромними голосами і наплодити там цілі табунці неслухняних, щасливих позашлюбних Йосаріанчиків, які з’являться на світ під опікою держави, яка випустить їх у життя без ганебного тавра; та Швеція була недосяжна, надто далека, і Йосаріан чекав на осколок снаряда, який виведе з ладу один із моторів над Італійськими Альпами і дасть йому привід попрямувати до Швейцарії. Він би навіть не сказав пілотові, куди його веде. Йосаріан подумував змовитися з якимось надійним пілотом і прикинутися, що в них зламався один мотор, а тоді знищити докази обману, посадивши літак «на черево», та єдиний пілот, якому він довіряв, Маквот, був щасливим і на війні, він досі ловив шалений кайф, коли з ревом пролітав над Йосаріановим наметом або над головами купальників на пляжі настільки низько, що сильний вихор від пропелерів прорізав на воді темні борозни і здіймав пелену водяних краплинок, які потім ще кілька секунд осідали на воду.

Про Добза й Голодного Джо тут не могло бути й мови, а також і про Орра, який знову паяв клапан форсунки в пічці, коли зневірений Йосаріан пришкандибав до намету, нічого не добившись від Добза. Грубка, яку Орр змайстрував з перевернутої металевої бочки, стояла посеред намету на рівненькій цементній підлозі, яку також змайстрував він. Орр зосереджено працював, стоячи навколішках. Намагаючись не звертати на нього уваги, Йосаріан прошкутильгав до своєї койки і сів, протяжно застогнавши від перевтоми. Цівки поту холодком пощипували чоло. Добз гнітив його. Док Деніка гнітив. Загрозливе передчуття біди почало гнітити його, коли він глянув на Орра. Усе його тіло задрижало зсередини. Нерви тіпались, пульсувала вена на зап’ястку.

Орр через плече глянув на Йосаріана, його вологі губи оголили опуклий ряд великих заячих зубів. Потягшись убік, він відкопав у своїй тумбочці пляшку теплого пива і, відкоркувавши, подав Йосаріану. Ніхто не промовив ані слова. Йосаріан зсьорбнув шумовиння з шийки і задер голову. Орр мовчки стежив за Йосаріаном, хитро посміхаючись. Йосаріан насторожено дивився на Орра. Орр хихотнув з легким присвистом і, присівши навпочіпки, повернувся до роботи. Йосаріан напружився.

— Не починай, — попросив Йосаріан із погрозою в голосі, обіруч стискаючи пивну пляшку. — Не починай возитися зі своєю грубкою.

Орр тихо хихикнув.

— Я майже скінчив.

— Ні, не скінчив. Тільки збираєшся почати.

— Ось форсунка. Бачиш? Майже зібрана.

— А ти збираєшся її розбирати. Знаю, чим ти займаєшся, вилупку. Я вже триста разів бачив, як ти це робиш.

Орр затрепетав від радості.

— Хочу, щоб тут бензин не протікав, — пояснив він. — Зараз він ледьледь сочиться.

— Я не можу на тебе дивитись, — зізнався Йосаріан безбарвним голосом. — Як хочеш працювати з чимось великим, то прошу дуже. Але в цій форсунці повно малих детальок, і зараз я не маю терпіння спостерігати, як ти прієш над