Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Перш за все вона підійшла до столу. На відміну від льоху, де Аглай намагався створити подобу того, що там порядкував Тесей, у його власній квартирі всі папери лежали не абияк, а впорядковувалися невеликими стосиками, скріплювалися мотузочками і притискалися спеціальними кам’яними фігурками. Такого абсолютного, майже маніакального порядку Айзі не доводилося бачити вже дуже давно. 

Вона обережно відставила першу фігурку і взялася за пепери. Цифри, цифри, якісь договори про купівлю і продажі… Десь на середині стосика Айза помітила знайоме прізвище – Нокберті. 

Це був голова міського управління некромантами, через якого вони і мусили зараз страждати, навчаючи невдах, які не знали, як підступитися до трупа. З цього моменту Айза почала не прогортувати, а справді вчитуватися у слова – хоч це і займало більше часу, ніж їй хотілося. Тесей зміг би розкусити цю складну, наче навмисно заплутану канцелярську мову за кілька митей, але він був зайнятий – Айза чула, як він щось голосно піднімав і переставляв у сусідній кімнаті. 

Вона не стала його тривожити, натомість вирішила пробратися через весь текст сама; поки що картина виглядала явно невтішною. Вже за кілька хвилин читання, нехай і надзвичайно повільного, вона вже була переконана у тому, що Аглай якось приклав руку до об’єднання Кривого горба і міського управління некромантів. Враховуючи усі дії Аглая раніше, Айза не сумнівалася в тому, що нічим хорошим для них все це не мало закінчитися. 

Аглай грав у якісь свої ігри, які поки що жоден з них не міг розкусити; Айза на мить замислилася над тим, чи причетний до усього був пан Рубчик, чи він просто погодився на начебто вигідну пропозицію, і навіть не підозрював, що за цим може стояти щось лихе. 

Більше нічого цікавого у офіційних документах Айза не знайшла; та й не думала, що там щось взагалі могло бути. Можливо, для когось, хто вмів читати такі речі між рядків, вони і могли відкрити щось нове, але Айза не вміла цього робити. Вона мусила знайти листи. 

Якусь неформальну переписку, де правда не була би закручена у дуже складні, дивні канцелярські терміни; де вона могла би сама зрозуміти, що, в Літа, відбувалося. Вона переглянула усі документи на столі, але не знайшла нічого з того, що могло пролити світло на правду, а потім почала зазирати у шухляди. Деякі були відчинені, і там не було нічогісінько цікавого. 

Втім, досить швидко Айзі вдалося наштовхнутися на один ящик, який все не хотів піддаватися, скільки вона би його не смикала. Вона не могла його облишити – він точно зачинявся не просто так. Тож Айза посмикала ще раз, покрутила ручку в обидва боки. Якби тут стояв Тесей, він би, певно, наліпив на шухляду дивний талісман, і вона би відкрилася швидше, ніж Айза встигла би про це подумати. 

Сама ж вона натомість відступила на крок і підняла ногу. Удар вийшов, що треба. Стіл здригнувся, декілька кам’яних фігурок попадали на підлогу, а папір розлетівся. Шухляда високо дзвякнула і розкрилася. 

Тесей на мить притих, але потім почав знову шарудіти, займаючись своїм. Айза не зважала. Вона пішла до шухляди і зазирнула всередину: там не було листів – розчарування. 

Але варто їй було придивитися трохи краще, і Айза ледь не скрикнула від захвату. На таку удачу, як Аглаїв щоденник, вона навіть не сміла розраховувати; тепер ж вона взяла його до рук і провела кінчиком пальця по шкіряній обкладинці. Вона була дивною на дотик, майже теплою. Певно, щоденник зачаклований. 

Айза клацнула язиком, але все ж не наважилася його відкрити. В зніманні хитрих чарів вона, відверто кажучи, майстром не була, і воліла залишити це Тесеєві. Натомість перейшла до полиць і почала роздивлятися вже їх. 

З кожною хвилиною Айза все краще розуміла, ким був Аглай. Хитрий, майстерний брехун, що вмів лестити і обманювати. Але краще за це Аглай вмів ще одну річ – красти. Не було жодного способу, щоб ці речі – всі ці дуже дорогі, дуже цінні речі – належали йому чесно. На них не можна було заробити, дуже рідко їх можна було купити; Айза уявляла собі ці кришталеві зачакловані реторти десь у приватних лабораторіях, а маленькі чайники з порцеляни такої, що Айза могла у ній бачити свої пальці, що стискали посудину з іншого боку – у музеях. Всі ці речі Аглай точно вкрав – разом із книгами, що Айза майже напевно знала, мали би належати до бібліотеки університету або ж дослідницького центру при палаці. 

Все ж якимось чином вони всі опинилися тут, у Райні. 

Айза без жодного інтересу проминула прикраси і артефакти – на них не було літер, і вони не могли дати їй потрібної інформації. Зрештою вона прихопила щоденник кінчиками пальців, і, трохи побоюючись, що може випадково активувати прокляття, рушила до сусідньої кімнати, де панував зовсім не такий порядок, як у кабінеті.

Втім, навряд чи це була провина Аглая. Тесей стояв серед безладу наче Літ – дух хаосу; у ореолі м’якого світла місяця, що падав з вікна, і пір’я. Останнє летіло з подушок – випотрошених, розкиданих по усій кімнаті. 

 – Що ти зробив? – тихо запитала Айза стиснутим голосом. Вона перед тим, як покинути кабінет, поскладала усі речі на місця – навіть папери накрила кам’яними фігурками, щоб зовсім нічого не видавало, що вночі хтось перебирав речі у Аглаєвій квартирі. 

Тесей ж взагалі не переймався. Він перевернув усе, що міг, розкидав ще більше, і з меблів, яких у цій кімнаті було багацько, вціліло тільки ліжко, та й те не повністю. 

 – Шукав дещо, – сказав він. Біля його ніг Айза тільки після цих слів помітила невелику купку очевидно відкладених речей: кілька папірців, одна книга, з пів дюжини артефактів. Можливо, докази; можливо, просто речі, які здалися Тесеєві цікавими чи знайомими – Айза не знала.