Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

— Для цього вона вам так потрібна?

— Мені потрібна тільки її плацента. Матка. Коли я витягну з неї плаценту, решту можете собі забрати. Що це я там чую, якісь пирхання? Якісь повні відрази зітхання і сопіння? Чиї? Бонгарта, який ту дівчину щодня катує різноманітними способами, фізично й психічно? Стефана Скеллена, який за наказом зрадників і змовників хоче дівчину вбити? Га?

* * *

Я їх підслуховувала, пригадала Кенна, лежачи на нарах із долонями, закинутими під потилицю. Стояла за рогом і прислухалася. І волосся в мене ставало дибки. Бо тепер я зрозуміла розмір проблем, у які я потрапила.

* * *

— Так-так, — пролунало з ксеноглосу, — ти зрадив свого імператора, Скеллене. Без вагання, за першої ж нагоди.

Пугач легковажно пирхнув.

— Звинувачення у зраді з вуст такого суперзрадника, як ти, Вільгефорце, — це насправді велика справа. Я відчував би себе втішеним. Якби від того не віддавало дешевим базарним фокусом.

— Я тебе не у зраді звинувачую, Скеллене, я сміюся з твоєї наївності та недолугості у цій зраді. Бо заради кого ти зраджуєш свого володаря? Заради Ардала еп Даги і де Ветта, княжат, вражених у свою хворобливу гординю, зневажених тим, що їхніх донечок імператор відкинув, плануючи шлюб із цінтрійкою. А вони розраховували, що це з їхніх родів розпочнеться нова династія, що то їхні роди будуть в Імперії першими, що скоро виростуть вони навіть над троном! Емгир одним рухом позбавив їх цієї надії, а вони тоді вирішили змінити течію історії. До збройного рокошу ще не готові, але ж можна вбити дівчину, яку Емгир поставив вище за їхніх дочок. Зрозуміло, що власних аристократичних ручок бруднити вони не бажають, тож знайшли найманого розбійника, Стефана Скеллена, який страждає від надмірних амбіцій. Як воно було, Скеллене? Не хочеш нам розповісти?

— Навіщо? — крикнув Пугач. — І кому? Адже ти зазвичай і так усе знаєш, великий маже! Ріенс зазвичай і так не знає нічого, а Бонгарту немає до цього справи…

— А ти, я вже про те сказав, мало чим можеш похвалитися. Князі купили тебе обіцянками, але ж ти надто розумний, аби не розуміти, що із тими панятами тобі не по дорозі. Нині ти потрібен їм як знаряддя, аби знайти цінтрійку, а назавтра позбудуться тебе, бо ти парвеню з низів. Обіцяли тобі у новій Імперії місце Ваттьє де Рідо? Ти ж і сам у те не віриш, Скеллене. Ваттьє їм більш потрібен, бо перевороти переворотами, але таємні служби завжди залишаються ті ж само. Твоїми руками вони бажають тільки вбивати, а Ваттьє їм потрібен, аби накласти лапу на апарат безпеки. Крім того, Ваттьє — віконт, а ти ніхто.

— І справді, — видув губи Пугач. — Я занадто розумний, аби того не зауважити. А тому зараз я повинен зрадити вже Ардала еп Даги й приєднатися до тебе, Вільгефорце? Ти до того ведеш? Але я не прапорець на башті! Якщо я підтримую справу революції, то через переконання і за ідею. Треба скінчити із самовладною тиранією, впровадити конституційну монархію, а після неї — демократію…

— Що?

— Народоправство. Устрій, при якому правити стане народ. Загал громадян усіх верств через обраних на чесних виборах найгідніших і найшанованіших представників…

Ріенс зареготів. Засміявся дико Бонгарт. Сердечно, хоча трохи скреготливе, засміявся із ксеноглосу чародій Вільгефорц. Усі троє сміялися і реготали довго, а сльози, наче горох, стікали по їхніх щоках.

— Добре, — перервав власну веселість Бонгарт. — Ми тут не на вертеп зібралися, а на торгівлю. Дівчина поки що належить не до загалу найшанованіших громадян усіх верств, а лише мені. Але я можу її продати. Що пан чародій може мені запропонувати?

— Влада над світом тебе цікавить?

— Ні.

— Тоді дозволю тобі, — повільно промовив Вільгефорц, — бути присутнім при тому, що я стану робити дівчині. Зможеш дивитися. Знаю, що ти цінуєш таке споглядання понад усілякі інші приємності.

Очі Бонгарта запалали білим полум’ям. Але залишився він спокійним.

— А більш конкретно?

— А більш конкретно: я готовий заплатити твою двадцятикратну ставку. Дві тисячі флоренів. Розміркуй, Бонгарте, це ж мішок грошей, якого тобі не забрати, знадобиться в’ючний мул. Вистачить тобі на відставку, веранду, голубів і навіть на горілку й дівок, якщо станеш зберігати поміркованість.

— Згода, пане магіку, — навмисне безтурботно засміявся мисливець за нагородами. — Тією горілкою і тими дівками ви мене прямо за серце взяли. Умову складено. Але на те спостереження я б також погодився. Волів би я, щоправда, дивитися, як вона здихає на арені, але й на вашу ножову роботу також охоче кину оком. Додайте як знижку.

— Умову складено.

— Швидко вам пішло, — оцінив ядуче Пугач. — Насправді, Вільгефорце, швидко й гладко ти з Бонгартом союз уклав. Союз, який все ж є і буде societas leonina[34]. Але ви, бува, ні про що не забули? Світлицю, у якій ви сидите, і цінтрійку, якою ви торгуєте, оточують дві дюжини озброєних людей. Моїх людей.

— Дорогий коронере Скеллене, — зазвучав із коробочки голос Вільгефорца. — Ви мене ображаєте, вважаючи, що я взамін бажаю вас скривдити. Навпаки. Я маю намір залишатися надзвичайно щедрим. Не можу забезпечити вам отієї, як її ви назвали, демократії. Але гарантую вам матеріальну допомогу, логістичну підтримку й доступ до інформації, дякуючи чому ви перестанете бути для змовників лише інструментом і слугою, а станете партнером. Таким, із особою і думкою якого стане рахуватися і князь Йоахім де Ветт, і герцог Ардал еп Даги, граф Бруанн, граф д’Арві й уся решта змовників блакитної крові. Що з того, що те societas leonina? Авжеж, якщо трофеєм є Цірілла, то левову частку здобичі візьму я — як мені, зрештою, видається, цілком заслужено. Аж настільки воно вам муляє? Ви ж і самі зиски від того отримаєте чималі. Якщо віддасте мені цінтрійку, місце Ваттьє де Рідо маєте, вважайте, у кишені. А ставши шефом таємних служб, Стефане Скеллене, можна реалізувати найрізноманітніші утопії, бодай навіть демократії і чесні вибори. Тож, як бачите, за одну худу п’ятнадцятирічку даю я вам виконання життєвих марень і амбіцій. Бачите те?

— Ні, — похитав головою Пугач. — Виключно чую.

— Ріенсе.

— Слухаю, майстре.

— Дай пану Скеллену зразок якості нашої