Читати книгу - "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор"

До цих трьох мільйонів чи більше дітей, які померли у 1932–1934 рр. ми повинні додати жертв розкуркулення. Якщо брати цифру у 3 млн загиблих у цій кампанії (не включаючи сюди дорослих, які померли пізніше в таборах праці) і триматися думки, що дитяча смертність також була пропорційно високою, то загалом вона навряд чи могла бути менше від 1 млн — знову ж таки переважно дуже молодих віком. До цієї приблизної оцінки жертв фактичного дітовбивства кількістю 4 млн, можливо, слід додати дітей, на житті яких залишилося чимало рубців морального каліцтва, але такі підрахунки — річ просто неможлива.

Слід сказати про те, що заходи проти голоду, яких треба було вжити значно раніше, врешті почали впроваджувати лише під кінець весни 1933 р. У школах між дітьми розподіляли харчі — борошно, крупи та жир. Діти, які не померли до кінця травня, залишилися жити, хоч багато були, звичайно, сиротами.

16. Реєстр смерті

Цілком природно, що будь-якого офіційного розслідування подій 1930–1933 рр. не було та й не могло бути. Влада жодним словом не відгукнулася з приводу безпрецедентних утрат людських життів, так само як і довгі роки не відкривала архівів для незалежних дослідників. І все ж спробуємо зробити деякі приблизні підрахунки чисельності загиблих.

Насамперед установимо загальну кількість втрат — протягом як розкуркулення, так і голоду. Це не так вже й складно. Треба лише до числа населення, що подає радянський перепис 1926 р., додати середній процент його природного приросту протягом наступних років і порівняти одержане з деякими цифрами, які з'являлися після 1933 р.

Тут зробимо кілька застережень. По-перше, перепис 1926 р., подібно до переписів, проведених навіть у значно сприятливіших умовах, не міг бути абсолютно точним: як радянські, так і західні фахівці погоджуються з тим, що в ньому бракує 1,2–1,5 млн (із числа яких близько 800 тис. приписують Україні). Це означало б збільшення оцінки кількості жертв майже на 0,5 млн. По-друге, рівень природного приросту оцінювався по-різному, хоч діапазон коливань досить-таки незначний. Більшою перепоною є те, що повні дані наступного перепису, проведеного в січні 1937 р., на жаль, нам недоступні.Як здається, органи влади одержали попередні результати приблизно 10 лютого, після чого вони були приховані Голову Комісії з проведення перепису О.А. Квіткіна заарештували 25 березня. Як писали тоді, «славні радянські органи безпеки, очолювані сталінським наркомом Єжовим, розчавили зміїне гніздо зрадників в апараті радянської статистики», які, мовляв, «намагалися зменшити кількість населення СРСР». Досить-таки жахлива іронія, оскільки, звісно, не вони на практиці займалися цією справою.

Мотиви приховування даних перепису та переслідування тих, хто його проводив, цілком ясні, позаяк символічна цифра у приблизно 170 млн вже років за три фігурувала в офіційних промовах і мала демонструвати «життєдайні сили радянського будівництва».

Ще один перепис було проведено в січні 1939 р. — єдиний з того періоду, результати якого опублікували, але за тодішніх обставин його дані не могли бути вірогідними. І все ж вони показують величезну нестачу населення, — хоч, може, й не таку, яка була в дійсності.

Найзагальніші дані перепису 1937 р., розкриті в після-сталінські часи, показують значні розміри неприродної смертності і можуть вважатися переконливими; на них неодноразово посилалися у радянських демографічних дослідженнях 1960—70-х років. Найконкретнішою, мабуть, є оцінка населення СРСР у 163 772 000 осіб (деякі дані подають її як «близько 164 млн»). Існує й інша цифра, виведена авторами зазначених досліджень з урахуванням сучасних демографічних підходів, — приблизно 177 300 000.

Можна піти менш точним шляхом — узяти приблизно підраховану кількість населення на 1 січня 1930 р. (157 600 000) і додати до неї сталінське твердження 1935 р. про те, що «щорічний приріст населення становить близько трьох мільйонів». Це дає число 178 600 000, і воно недалеке від попередньо зазначеного. Другий п'ятирічний план передбачав число населення у 180,7 млн на початок 1938 р., що також означає для 1937 року цифру між 177 і 178 млн. Як це не дивно, голова Центрального статистичного управління за хрущовських часів В.Н. Старовський відносить цифру Держплану в 180,7 млн до 1937 року, порівнюючи її з цифрою перепису в 164 млн, «навіть після припасування», — фраза, яка означає значне перебільшення у верхньому напрямку; тобто «припасування» у 5 % означало б використання як основної цифри 156 млн, яку подав радянському вченому А. Антонову-Овсієнку урядовець нижчого рівня. Але ми вважаємо за доцільне, як і раніше, не зважати на всілякі «припасування». Без урахування цього дані Старовського показують дефіцит населення у 16,7 млн. Це можна, мабуть, пояснити тим, що цифра, подана Держпланом, як і більшість даних цієї установи, відповідає початкові жовтня 1937 р. — у цьому випадку нестача становила б приблизно 143 млн. Одначе в першому виданні цієї праці я використав найбільш поміркований підхід, навіть зігнорувавши підрахунки радянських демографів описуваного періоду, і подав цю нестачу у вигляді 13,5 млн.

У джерелі, невідомому мені під час підготовки першого виданняцієї книги, радянський дослідник колективізації В.П. Данилов стверджує, що дефіцит населення в січні 1937 р. становив 15–16 млн («Археографический ежегодник за 1968 год». М., 1970. С. 249). Гадаю, що цю цифру можна прийняти як цілком вірогідну статистику смертності, віднявши від неї число ненароджених через ті чи інші причини, пов'язані з голодомором. Дальше дослідження показує, що голодова катастрофа могла досягти навіть 26–30 % загального дефіциту населення і дати ще 4,5 млн жертв на додаток до 11 млн померлих під час розкуркулення та голоду.

Інший підхід: якщо у 1929 р. існувало близько 25,9 млн селянських господарств, то у 1938 р. їх було приблизно 19,9 млн. При пересічній кількості 4,2 особи на одну селянську родину це означає близько 108,7 млн селян у 1929 р. і близько 83,6 млн у 1938 р. Якщо додати ті 24,3 млн, що переселилися до міст, результат становитиме близько 105 млн, тобто брак населення складе приблизно 21 млн. З урахуванням ненароджених це дасть понад 13 млн мертвих.

Але якщо все ж таки прийняти, що ця цифра становила приблизно 11 млн, то до неї слід додати засуджених селян, які вмирали у таборах після січня 1937 р., тобто заарештованих під час антиселянської кампанії 1930–1933 рр., не включаючи, однак, сюди тих селян, котрі були заарештовані за пізнішого терору 1 937—1938 рр. Це дає (за нашою пізнішою оцінкою) не менше 3,5 млн жертв додатково, внаслідок чого загальне число селян, померлих у результаті розкуркулення та голодомору, становитиме близько 14,5 млн.

Тепер обміркуємо, як цю жахливу цифру поділити між жертвами розкуркулення та жертвами голоду. Тутмистоїмо на хиткішому грунті. У демографічних колах дотримуються думки, що з