Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Я приголомшено кліпнула очима і почала перераховувати:

— Спочатку потрібен полог тиші. Захисне поле, щоб загасити вторинні хвилі. І зашторити усі вікна, може бути яскраво.

Ві кивнула й опустила важкі оксамитові портьєри. Хорас важко зітхнув, але все ж таки розгорнув навколо нас з Едом ті самі щити, що були в храмі.

— Цього досить? — поцікавився він нудним голосом. — Чи додати ще пару?

— А є?

— Ні звичайно. Тут і так найпотужніша композиція з усіх можливих.

— Тьху, навіщо тоді питав? — пирхнула я. — Ед, мені треба, щоб ти активував хронометр.

— Вперед? Назад?

— Назад. Скажімо, хвилин на п'ять.

— Тривалість?

— В якому сенсі?

— Дивись, — Ед відкинув кришку хронометра і показав на основний циферблат, — тут вибираєш проміжок, на який хочеш прокрутити час, скажімо, пів години. А на іншому, — він вказав на циферблат у підпросторі, — тривалість дії: наприклад, хвилина. Пам’ятаєш золоту сферу навколо нас у храмі? Вона окреслює поле впливу артефакту. Ззовні пройде шістдесят секунд, а всередині — пів години.

— Навіщо так складно?

— Взагалі-то це зручно, особливо якщо треба розтягнути чи прискорити час для перезарядження багаторазових заклинань. Ховаєшся від погоні, хронометр переводиш на годину вперед, тривалість ставиш на п'ять секунд. Для переслідувачів це лише кілька ударів серця, а ти встигаєш відновити арсенал. Ну, чи навпаки розгортаєш час у минуле, щоб повернути вже витрачені амулети. Предмети, що потрапили в поле впливу змінюються, рухаючись уздовж дійсної лінії часу назад або по найбільш ймовірної лінії розвитку вперед.

— А люди?

— Сам не знаю чому, але на людей це не діє. На рослини, комах, тварин, одяг, будь-які предмети. Тільки не на людей.

— Гаразд, зараз подивимося, що там до чого, — я підхопила зі столу книгу і знайшла потрібні сторінки. — Активуй, будь ласка.

Хронометр огорнувся золотистим сяйвом. Світло подалося на всі боки й напівпрозорим куполом накрило фігуру Едварда. Я моргнула, переналаштовуючи зір. Боже, яка досконала краса! Золоті нитки, немов старанно сплетене мереживо, вкривали поверхню сфери та підлогу під ногами, пронизали простір усередині. Але, що найдивовижніше, Ед виявився не стільки центром цього переплетення, як його джерелом. Я чітко бачила, як магія поштовхами проходить через його тіло, вбирається в хронометр і тільки потім виходить назовні, формуючи закляття.

— Спробуєш змінити форму купола? Або його розмір.

— Як?

— Просто уяви, яким він має стати, та розкрий канал сили.

Едвард чесно спробував виконати моє прохання: торкнувся кінчиками пальців сяйнистої поверхні, заплющив очі, зосередився. По структурі заклинання пробігли розряди, на мить купол завібрував, але відразу завмер.

— Дуже міцні вузлові зв'язки, — на обличчі Еда відбилося розчарування. Все одно, що намагатися зігнути голими руками сталевий прут.

— Фізичне обмеження, — я засмучено кивнула. — Жорстка прив'язка до розміру. У храмі було дуже схоже.Отже, доведеться не масштабувати, а добудовувати. Зараз сама спробую.

Я обережно потяглася до поверхні плетіння. Підхопила кілька ниток. Магія часу покірно пішла за мною, обплітаючи руки, як в храмі. По венах побігло приємне тепло, по тілу прокотилася купа блакитних спалахів.

— Ти іскриш, Грейс, — долинув до мене крізь щити голос Вів'єн.

— Ага, — розгублено відповіла я. — Ед, що відчуваєш?

— Через мене ніби рине гірська річка замість звичного тихого струмка.

— В мене також, — я зробила крок уперед, проходячи купол наскрізь. Начебто нічого не змінилося, але магія огорнула мене з ніг до голови. — А тепер спробую так.

Цього разу заклинання піддалося, хоч і не дуже охоче. Я почала викреслювати в повітрі додаткові лінії, старанно копіюючи малюнок мережива. Від напруження руки дуже скоро відчутно затремтіли, блакитні іскри зривалися з пальців частіше і частіше, але кидати справу на півдорозі було прикро. Буквально кілька хвилин — і свічення дісталося великого годинника в кутку. Важкий маятник на мить завмер нерухомо, потім хитнувся у зворотний бік, стрілки годинника рушили у зворотному напрямку.

— Ого, — на обличчі Вів'єн відбилося здивування. — Вийшло!

— Угу. Скільки у нас лишилося?

— Ще кілька секунд — і сфера згорнеться. Три два один…

Нічого не сталося. Тобто стрілки хронометра завмерли, механізм тихо клацнув і зупинився, а от сфера довкола нас і не думала зникати.

— Е-е-е, — обернулася я до Еда.

— Це не я, — розгублено озвався він. — Зазвичай такого не буває.

— А як буває?

— Магія просто вливається назад. Втягується в хронометр — і згасає. — Він підняв руку, обережно торкнувся купола, але тієї ж миті відсмикнув палець. — Безодня! Вона гаряча.

Я квапливо пробігла поглядом по структурі заклинання. Начебто нічого незвичайного, воно навіть відірвалося від рук і тіла Едварда і від мене теж і зависло в повітрі саме по собі. Проте температура всередині купола явно поповзла вгору і годинник у кутку почав рухатися на порядок швидше за потрібне. Ну й зрозуміло, що зовсім не вперед.

— Люди, — голос Вів'єн здався дуже напруженим, — у вас блакитні спалахи в золоті, так і має бути?