Читати книгу - "Королівський убивця"

ми були вдвох із Веріті. Він працював з моїм почуттям Скіллу, але не так, як Гален. Веріті хотів, щоб мій мозок виконував специфічні завдання, і саме для них мене тренував. Я навчився бачити його очима й давати йому свої. Практикувався у вмінні усвідомлювати ті тонкі методи, завдяки яким він керував моєю увагою, і постійно вести мислене коментування, яке інформувало б його про все, що відбувалося навколо нас. Для цього я покидав вежу й носив із собою його присутність, наче сокола на зап’ясті, займаючись при цьому іншими своїми повсякденними обов’язками. Спершу міг підтримувати зв’язок Скіллу не довше кількох годин, але з часом навчився ділити з принцом свою свідомість кілька днів поспіль. Це, однак, не було справжнє скіллення від мене до Веріті, а зв’язок, установлений дотиком, і цей зв’язок слід було постійно оновлювати. Та все-таки я тішився, що спроможний бодай на це.

Чимало часу я проводив у Саду королеви, перетягуючи та розставляючи лави, фігури й вазони, аж доки Кеттрікен урешті не була задоволеною результатом. Під час цих годин завжди пильнував, щоб Веріті був зі мною. Я сподівався, що йому буде корисно бачити свою королеву такою, якою її бачать інші, особливо ж коли вона з ентузіазмом займалася своїм сніговим садом. Розпашілі червоні щоки, золоте волосся, цілована вітром і життєрадісна: такою я показував її принцові. Він чув її невимушені слова про приємність, котру, як вона сподівалася, принесе йому сад. Чи це було зрадою довіри Кеттрікен до мене? Я рішуче проганяв цей неспокій. Брав принца з собою також тоді, коли виконував свої обов’язки стосовно Пейшенс і Лейсі.

Також я намагався частіше виводити Веріті з замку, між людей. Розпочавши свої тяжкі обов’язки Скіллу, він рідко спілкувався зі звичайними людьми, а колись так це любив. Я брав його на кухню, до кордегардії, до стаєнь і вниз, до таверн Баккіпа. Він натомість водив мене до ангарів, де я придивлявся до останньої стадії корабельних робіт. Пізніше часто відвідував док, де стояли кораблі, щоб порозмовляти з командами, які вивчали свої судна. Я довів до його відома, що дехто з людей нарікає, вважаючи зрадою дозвіл деяким утікачам із Зовнішніх островів стати членами залог наших оборонних кораблів. Усім було зрозуміло, що ці люди мали досвід у керуванні зграбними піратськими кораблями, а завдяки їхньому вмінню наші кораблі ставали куди ефективнішими. Але так само зрозумілим було й те, що багато мешканців Шести герцогств обурювалися та не довіряли жменьці емігрантів посеред них. Я не мав певності, чи рішення Веріті використовувати цих втікачів було розумним. Нічого не казав йому про власні сумніви, лише показував нарікання інших людей.

Також він був зі мною, коли мене викликав Шрюд. Я навчився робити йому візити або пізнього ранку, або раннього пополудня. Воллес майже не чинив мені перепон, але завжди чомусь, коли я приходив з відвідинами, у кімнаті були інші люди: невідомі мені дівчата-служниці, столяр, що нібито лагодив двері. Я нетерпляче шукав нагоди порозмовляти з королем віч-на-віч про мої подружні наміри. Блазень завжди був присутнім і тримав слово, не виявляючи нашої дружби перед чужими очима. Його шпички були гострими й колючими, і, хоч я знав їхнє призначення, йому завжди вдавалося розлютити або роздратувати мене. Єдине, що мене тішило, — це помічені в кімнаті зміни. Хтось доніс майстрині Гесті про стан королівських покоїв.

Саме коли Зимове свято було в розпалі, у кімнатах зібралася така громада дівчат-покоївок і хлопців-слуг, що в короля теж настало свято. Майстриня Гесті, руки в боки, стала посеред кімнати й пильнувала за всім, водночас шпетячи Воллеса, що так усе занедбав. Схоже, раніше він запевняв її, наче сам особисто доглядає за прибиранням і пранням, щоб зайвий раз не турбувати короля. Я провів там дуже веселий пополудень, бо жвава діяльність довкола пробудила Шрюда, і невдовзі він став майже таким, як за давніх часів. Утихомирив майстриню Гесті, що бештала своїх людей за лінивство, а натомість жартував з ними, доки вони швабрували підлогу, посипали її свіжим очеретом, а меблі протирали пахучою очисною олією. Майстриня Гесті наклала на короля цілу гору ковдр і наказала порозчиняти вікна та провітрити кімнату. Ще вона обнюхала увесь попіл та кадильниці. Я тихенько підказав, що краще доручити очищення їх Воллесу, бо він найбільше ознайомлений зі властивостями спалюваного там зілля. Повернувшись із посудинами, він став куди слухнянішим і миролюбнішим. Я міркував, чи сам він знає, як впливає на Шрюда його дим. Але якщо не він це вигадав, то хто? Ми із блазнем не раз таємно обмінялися значущими поглядами.

Покої не лише прибрано, а й прикрашено святковими свічками та вінками, вічнозеленими й голими гілками дерев, позолоченими й обвішаними мальованими горішками. На щоки короля повернувся рум’янець. Я відчув тихе схвалення Веріті. Коли того вечора король спустився зі своїх кімнат, щоб приєднатися до нас у Великій залі, та ще й попросив своїх улюблених музикантів зіграти найкращі пісні, я сприйняв це як свою особисту перемогу.

Звичайно, деякі моменти були тільки моїми, і це не лише ночі з Моллі. Так часто, як тільки міг, я викрадався з Твердині, щоб гасати й полювати зі своїм вовком. Зв’язок наших свідомостей ніколи не давав мені повністю відділитися від нього, але це не те саме, що глибоке задоволення від спільного полювання. Тяжко виразити внутрішню повноту двох істот, що рухаються як одна до спільної мети. Ці часи насправді довершили наш зв’язок. Але навіть у ті дні, коли ми фізично не бачилися, він залишався зі мною. Його присутність була як парфуми: при першому контакті людина їх усвідомлює, але потім вони стають лише часткою повітря, яким вона дихає. Я знав про нього завдяки багатьом дрібницям. Моє почуття нюху загострилося, і я приписував це його вмінню читати те, що приносило мені повітря. Почав сильніше відчувати інших людей довкола себе, наче це його свідомість стерегла мені спину й робила мене чуйнішим до дрібних вказівок, на які інакше не звернув би уваги. Їжа була смачнішою, аромати густішими. Я намагався не поширювати цієї логіки на моє бажання бути разом з Моллі. Знав, що Нічноокий присутній під час наших зустрічей, але він, як і обіцяв, нічим мені цього не виказував.

Через місяць після Зимового свята я дістав нову роботу. Веріті сказав, що хотів би відправити мене на корабель. Одного дня мене викликано на борт «Раріска» й визначено місце при веслі. Капітан судна відкрито дивувався, чому прислано йому