Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

вопроса в России и СССР в XX веке / под ред. С. М. Диманштейна. Т. 3. — февраль — октябрь 1917. М., 1930. С. 157–158. За кілька років перед тим один український активіст писав: «Наш український рух є слабким і хитким, бо ми не маємо своєї буржуазії». — К. Класова боротьба й національна солідарність. Українська хата, 1909. № 7–8. С. 383.

43

Драгоманов, М. П. «Переднє слово до Громади 1878», цитовано за: Грушевський, Михайло. З починів українського соціалістичного руху. Мих. Драгоманов і женевський соціалістичний гурток. Відень, 1922. С. 103–150, особливо С. 121. Ця стаття є, мабуть, найбільш стислим викладом поглядів Драгоманова.

44

Справді, група під назвою «Українська соціал-демократія» виникла за рік до РСДРП, проте до неї ніколи не належало більш ніж кілька осіб, і вже через кілька років вона перестала існувати. Цінне дослідження цієї групи здійснив Юрій Лавриненко у праці: Українська соціял-демократія (група УСД) і її лідер Леся Українка. Мюнхен : Сучасність, 1971. Ч. 5, 6, 7, 8.

45

Щодо історії РУП див.: Boshyk, George Y. The Rise of Ukrainian Political Parties in Russia, 1900–1907: With Special Preface to Social Democracy: D. Phil. Thesis, University of Oxford, 1981.

46

Риш, Арнольд. Очерки по истории «Спилки». Летопись революции, 1925. № 2. С. 134–149, 167–173.

47

Повністю опубліковано в: Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. Харьков: Государственное издательство Украины, 1923. С. 189.

48

Риш, Арнольд. Очерки по истории «Спилки» (окончание). Летопись революции. 1925. № 32. С. 92–107; Boshyk. The Rise of Ukrainian Political Parties. Pp. 320–380.

49

У 1917 формально то були генеральні секретарі, хоча значення цього терміна по суті відповідало посаді міністра. Генеральний секретаріат було реорганізовано в Раду міністрів у січні 1918 року. — Прим. наук. ред.

50

Дорошенко, Дмитро Іванович. З історії української політичної думки за часів світової війни. Прага : [б. в.], 1936. С. 26–29 та наступні.

51

Рибалка (Юркевич), Я. Російські соціал-демократи і національне питання. Мюнхен, 1969. Див. також: Дорошенко, Дмитро Іванович. З історії української політичної думки. С. 67–86.

52

Животко, Аркадій. До історії Укр. Партії Соціалістів-Революціонерів. Вільна Спілка: Неперіодичний орган УПСР, 1927–1929 рр. № 3. С. 128–132; Христюк, Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр. [у 4 т.] Укр. соціол. ін-т. [Відень], 1921–1922. Т. 1. С. 35—125; Borys, Juryj. Political Parties in Ukraine, in Hunczak, ed. The Ukraine. 1917–1921. P. 135.

53

Равич-Черкасский. История КП(б). С. 3–11 та наступні.

54

Після повалення самодержавства та утворення робітничих і солдатських рад (совітів) у Києві для їх означення вживалося і слово «ради (рада)», і «совіти чи совєти (совіт/совєт)». Після певних вагань ми вирішили для періоду з 1917 і до кінця 1919 р. включно, тобто до часу останнього використання слова «Совіт» у офіційній більшовицькій постанові найвищого рівня — а саме в перекладі ключової для вирішення українського питання резолюції ЦК РКП(б) «Про Совітську владу на Україні», вживати термін «совіт» / «совітський». Це рішення було ухвалено з огляду на такі міркування:

1. В оригінальному англомовному тексті Мейса це різні терміни — «Rada» і «Soviet». Зрозуміло, що це не аргумент у тому випадку, коли обидва терміни одним і тим же словом перекладаються українською мовою. Однак в 1917–1918 рр. слово «рада» стосовно цих організацій вживалося нарівні з термінами «совіт», «совєт», «совет», тобто не було якоїсь унормованої практики. Частково така практика збереглася і в 1919 р.

2. Потрібно термінологічно розрізнити засадничо різні органи, які діяли в один час — Центральну Раду й конкурентні їй совіти, а потім і центральний орган влади Росії — Совіт народних комісарів. Із розпуском наприкінці квітня 1918 р. Центральної Ради цей аргумент знімається.

3. Терміни «совіт», «совітська влада» застосовувалися в українськомовному «Вістнику УНР» — центральному друкованому органі радянської (совітської) УНР.

4. Саме терміном «совіт» означав ці органи один із провідних націонал-комуністів Василь Шахрай, дві праці якого детально аналізує Мейс. Друга праця, до того ж, написана на початку 1919 року.

5. Більшовики, які діяли в Україні, семантично відокремлювали поняття «рада» і «совіт» не лише навесні 1918 р. Завершення цієї традиції слід датувати початком 1920 року, коли у більшовиків був навіть невеликий конфлікт із боротьбистами з цього приводу, і тезу про те, що термін «радянська» є лише перекладом на українську мову слова «советская» боротьбистам довелося навіть пояснювати в присутності провідних діячів Комінтерну. Невдовзі після цього обговорення відбулося злиття боротьбистів із більшовиками і терміни «радянський», «рада» остаточно замінили в тогочасній українській мові «совітський», «совіт». — Прим. наук. ред.

55

Оригінал тексту, на який посилається Мейс: «Организовалась «Украинская Центральная Рада», обединяющая на основе требований территориальной автономии Украины с обеспечением прав национальных меншинств следующие организации: «Украинское научное общество», «Украинское технико-агрономическое общество», «Украинское педагогическое общество», «Национальный украинский союз», кооперативные, студенческие и др. организации». — Прим. наук. ред.

56

1917 год на Киевщине: хроника событий / Сост: А. Иргизов и др. Под ред. В. Манилова. Отд. Киев. окрпаркома по изучению истории КП(б)У и Окт. рев. на Украине. Истпарт. Киев : Гос. изд-во Украины, 1928. С. 1–6; Pidhainy, Oleh S. The Foundation of the Ukrainian Republic. Toronto and New York, 1966. C. 33–43; Reshetar. The Ukrainian Revolution. C. 48.

57

Радше «парламент», а не «уряд». Урядом був Генеральний секретаріат, а після проголошення незалежності — Рада міністрів. — Прим. наук. ред.

58

«З моментом революції всі свідомі українці проголосили себе соціалістами, а ті, що мали відвагу до соціалістів себе не зарахувати, ті залишились поза політичним життям. Українського патріота і несоціаліста ніби й помислити було не можна…» Забаревський, М. Вячеслав Липинський і його думки про українську націю і державу. Відень: Вид. заходами О. Жеребка, 1925. С. 5. (М. Забаревський — псевдонім Дмитра Дорошенка (1882–1951), відомого українського історика, громадського та державного діяча. Був одним із організаторів Української Центральної Ради, а в 1918 — міністром закордонних справ в часи існування Української Держави. Після 1919 — один із соратників В’ячеслава Липинського, разом із яким був засновником гетьманського руху. — у дужках прим. наук. ред.)

59

Щодо УПСС офіційним джерелом