BooksUkraine.com » Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 120
Перейти на сторінку:
потім я його вбив би. А чом би й ні? Ти тут, щоб прийняти дитину в цієї породіллі, а не робити їй операцію на мозку, хай Ґан милує!

Проте хватку він трохи послабив. Скавтер кректав, і корчився, і хрипко стогнав, ніби хтось під час сексуального злягання в тропічному кліматі.

— А коли б усе було зроблено, та без твоєї участі, я згодував би тебе он їм, — кивнув він головою.

Сюзанна подивилася в тому напрямку і побачила, що прохід від дверей до ліжка, на якому лежала Мія, тепер заповнили собою ті жуки, що вона їх запримітила у Діксі-Піґ.

Своїми прискіпливими, голодними очицями вони витріщилися на пухкенького лікаря, клацаючи жувальцями.

— Що… сей, що я мушу робити?

— Благати в мене вибачення.

— Б-б-б-благаю вибачення!

— А тепер мусиш перепросити всіх інших, котрих ти образив, нумо.

— Сери, я… я… благаю.

— Лікарю! — обірвала його щуроголова санітарка. Слова вона промовляла нерозбірливо, а втім, зрозуміло. Вона так і стояла, нахилившись до Міїного паху. — Дитя повзе!

Сейр відпустив Скавтерову руку.

— Продовжуйте, лікарю Скавтер. Виконуйте свою роботу. Прийміть немовля.

Сейр нахилився і потріпав Мію по щічці з неймовірною ласкавістю.

— Гарного тобі гумору і доброї надії, леді-сей, — побажав він. — Деякі з твоїх мрій все ще можуть втілитися.

Вона скинула на нього втомлені очі з вдячністю, і в Сюзанни обірвалося серце. «Не вір йому, брехня його не має меж», — намагалася вона подати сигнал, але наразі їхній контакт було перервано.

Її, мов мішок вівса, кинули на те ліжко, що його були підсунули до Міїного. Щойно на голову їй приладнали той шолом, чинити опір вона більше не була в змозі; її перейняв черговий напад переймів, і обидві жінки суголосно скрикнули.

Сюзанна чула белькотіння Сейра й решти присутніх. З-під і з-поза них до неї також доносилося неприємне шварготіння жуків. Усередині шолома на скроні їй давили круглі металеві виступи, давили сильно, на межі болю.

Раптом заговорив приємний жіночий голос:

— Вітаємо вас у світі «Північного центру позитроніки», підрозділі групи «Сомбра»! «Сомбра» — це безупинний прогрес! Тримаймо зв’язок.

Почулося голосне гудіння. Спершу воно звучало Сюзанні у вухах, потім вона відчула, як воно висвердлює її з обох боків. Вона уявила собі дві сяючі кулі, що летять назустріч одна одній.

Приглушено, ніби він долітав з іншого боку приміщення, а не звучав поряд, вона почула плач Мії:

— Ой, ні, не треба, мені так боляче!

Ліве й праве гудіння зустрілися в Сюзанни посеред мозку, породивши пронизливі телепатичні модуляції, що, протривавши достатньо довго, могли зруйнувати її здатність до мислення. Незважаючи на ці тортури, губи вона тримала міцно зціпленими. Вона не верещатиме. Хай собі бачать, як сльози котяться з-під її заплющених повік, але ж вона стрілець, тож лементу від неї їм не дочекатися.

Здавалося, минула ціла вічність, аж ось гудіння врешті обірвалося.

Пару секунд Сюзанна блаженствувала, насолоджуючись тишею в голові, а тоді її знову вхопили перейми, цього разу дикий, мов тайфун, біль вирував десь далеко внизу її черева. На цей біль вона дозволила собі відповісти криком. Бо цей біль був іншим; кричати, народжуючи дитину, — це як віддавати шану.

Повернувши голову, вона побачила, що на голові в Мії поверх її чорного спітнілого волосся надітий такий самий сталевий шолом. Обидва шоломи посередині було з’єднано гофрованими сталевими трубками. То були прилади, які вони застосовували до викрадених близнюків, але тепер їх використовували з якоюсь іншою метою. Якою?

До неї нахилився Сейр, так близько, що вона відчула запах його одеколону. Сюзанна визначила його як «Англійську шкіру».[142]

— Цей фізичний зв’язок потрібен нам для забезпечення фіналу переймів, завдяки якому дитина й вийде назовні, — сказав він. — Нам життєво необхідно було доставити тебе сюди, у Федік. — Він поплескав її по плечу. — Щасти тобі. Залишилося недовго. — Посміхнувся він чарівно. Маска на його обличчі трохи зсунулась наперед, оголивши той червоний жах, що ховався під нею. — А вже тоді ми зможемо тебе вбити.

Усмішка поширшала.

— І з’їсти тебе, ясна річ. У Діксі-Піґ ніщо дарма не пропаде, навіть така зухвала курва, як ти.

Перш ніж Сюзанна встигла йому відповісти, в її голові знову заговорив жіночий голос.

— Будь ласка, назвіть своє ім’я, чітко й виразно.

— Йди нахер! — вилаялась у відповідь Сюзанна.

— Йди Нахер не фіксується як достовірне ім’я для особи азійської раси, — промовив приємний жіночий голос. — Ми відзначаємо ворожість, тож наперед приносимо свої вибачення за наступну процедуру.

Якусь мить не відбувалося нічого, а тоді в мозку Сюзанни спалахнув такий біль, якого їй ще ніколи не доводилось витримувати. Біль, існування якого вона собі навіть уявити ніколи б не змогла. Але, попри все, губи її залишалися стуленими. Вона думала про пісню і навіть чула її крізь громовицю того болю.

— Я дівчина… постійної печалі… бачила тортури на своїм віку…

Громовиця врешті вщухла.

— Будь ласка, назвіть своє ім’я, чітко й виразно, — промовив приємний жіночий голос усередині її голови. — Інакше цю процедуру буде повторено в десять разів інтенсивніше.

«У цьому нема потреби, — послала Сюзанна думку жіночому голосу. — Я пересвідчилась».

— Сюуу-зааан-нааа, — назвалася вона. — Сюуу-зааан-нааа.

Вони стояли й дивилися на неї, всі, окрім міс Щуроголовки, котра екстатично тупилась очима туди, де між розтулених губ Міїної вагіни знову з’явилася покрита пушком дитяча голівка.

— Міііііііяаааа…

— Сюуу-зааа…

— Мііііі…

— …аааннааааа…

До початку наступних переймів лікар Скавтер встиг ухопити акушерські щипці. Голоси обох жінок злилися в один, що виспівував якесь слово, якесь ім’я — не Сюзанна й не Мія, а чудернацьку комбінацію з обох цих імен.

— Зв’язок, — промовив приємний жіночий голос, — встановлено. — Тихеньке клацання. — Повторюю, зв’язок встановлено. Дякуємо за співробітництво.

— Люди, ось воно, — промовив Скавтер. Де й дівся його біль і переляк; голос його звучав схвильовано. Він обернувся до своєї санітарки. — Воно мусить закричати, Аліє. Якщо закричить, заради батька свого, не роби нічого. Якщо ні, зразу ж протри йому рот тампоном.

— Авжеж, лікарю, — вивернувши губи, вишкірилася подвійними рядами іклів ця істота. Хтозна, кривлялася вона чи посміхалась?

Скавтер озирнув присутніх з полиском колишньої самовпевненості.

— Ви всі стійте там, де стоїте, поки я дозволю вам рухатись. Ніхто з нас не може знати, що ми зараз звідти отримаємо. Єдине, що ми знаємо, — це дитя належить самому Багряному Королю…

Мія скрикнула. Від болю й протесту.

— Ох, ти ж ідіот, — перебив його Сейр. Він замахнувся й ляснув Скавтера з такою силою, що в того аж розлетілося волосся і його кров дрібними краплями бризнула на білі стіни.

— Ні! — кричала Мія. Вона намагалася підвестися на ліктях, не

1 ... 106 107 108 ... 120
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"