Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

купував увесь укіс з луків замку на корм своїм коням, і, завдяки його маневрам, Сібіле міг продати це сіно тільки йому. Усі луки в громаді бували запродані по високій ціні раніше за егські луки, і егські сіножаті, хоч і вищої якості, лишившись останніми, йшли із знижкою в ціні. Отже, з Ланглюме був заступник тимчасовий; та у Франції тимчасове — це вічне, хоч французів і підозрюють у любові до змін. Ланглюме, за порадою Рігу, вдавав відданість генералові; отже, він був заступником мера у той момент, коли, підкоряючись всемогутності автора, починається ця драма.

У відсутність мера Рігу, який, звичайно, був членом громадської ради, царював там без перешкод і примушував приймати рішення, протилежні інтересам генерала. То він схвалював вигідні тільки селянам затрати, основна частина яких падала на Еги, що, з огляду на свої розміри, платили дві третини податків, а то відхилялися корисні пропозиції, як-от: збільшення платні абатові, ремонт священицького будинку або призначення плати (sic!) шкільному учителеві.

— Якщо селяни навчаться читати й писати, то куди подінемося ми?.. — наївно сказав генералові Ланглюме на виправдання цього неліберального рішення, прийнятого щодо одного брата з «Християнської доктрини», якого абат Бросет намагався влаштувати в Бланжі.

Повернувшись у Париж, генерал, задоволений своїм старим Груазоном, взявся за розшуки кількох відставних військових з імператорської гвардії, з якими він зміг би поставити охорону Егів на тверду ногу. Після довгих шукань і розпитувань серед своїх приятелів і офіцерів, які були на половинній платі, він розкопав Мішо, відставного старшого вахмістра з гвардійських кірасирів, людину з тих, кого рядові своєю солдатською мовою звуть нерозваристими, — прізвиськом, що виразно тхне бівуачною кухнею, де боби стільки разів бували недоварені. Мішо підібрав серед своїх знайомих трьох чоловік, придатних бути йому співробітниками і нести сторожу «без страху й докору».

Перший з них, на прізвище Штейгель, чистокровний ельзасець, був позашлюбним сином генерала з тим же прізвищем, який загинув під час перших успіхів Бонапарта, на початку італійських походів. Рослий і сильний, він належав до категорії солдатів, звиклих, як росіяни, до безумовної слухняності. Ніщо не могло його зупинити у виконанні обов'язків, він спокійно заарештував би імператора або папу, якби мав на це наказ. Він не зважав на небезпеку. Безстрашний легіонер, він не мав найменшої подряпини за шістнадцять років війни. Він з однаковою стоїчною байдужістю засинав проти неба або на своєму ліжку. При кожній новій пригоді він тільки казав: «Справді, таки на сьогодні припало».

Другий, на прізвище Ватель, син полку, капрал вольтижерів[83], дуже веселий хлопець, трохи вільного поводження з прекрасною статтю, абсолютно без будь-яких релігійних принципів і сміливий до нахабства, міг вам, сміючися, розстріляти свого товариша. Без майбутнього, не знаючи, за яку справу взятися, він дивився на запропоновані йому обов'язки як на можливість вести маленьку забавну війну, а тому, що «велика армія» й імператор заміняли йому релігію, то він заприсягся служити хороброму Монкорне проти всіх на світі. Це була одна з тих надзвичайно задерикуватих натур, яким життя без ворогів здається прісним, — одне слово, натура сутяги, натура поліцая. А тому, якби не було тут судового виконавця, він заарештував би стару Тонсар з її в'язкою в самих «Великих-ГУ-синіх», пославши під сто чортів закон про недоторканність житла.

Третій, на прізвище Гайяр, вкритий ранами старий солдат, що вислужився в підпоручики, належав до розряду солдатів-хліборобів. Досить йому було здумати про долю імператора, як усе здавалося йому байдужим; але ця безклопітність коштувала пристрасності Вателя. Обтяжений позашлюбною дочкою, він знайшов у цій посаді засоби існування й прийняв її так само, як пішов би на службу в полк. Прибувши в Еги раніше за своїх служивих з метою звільнити Курткюїса, генерал був вражений нахабною безсоромністю свого сторожа. Існує вид

слухняності, що в раба має характер найгострішого глузування з пана. Усе в людських справах може бути доведене до безглуздя, а Курткюїс одверто перейшов усякі межі.

Сто двадцять шість протоколів, складених Курткюїсом проти порубщиків, здебільшого за угодою з ними, пред'явлених у мировий суд і розглянутих у Суланжі в порядку спрощеного судочинства, потягли за собою шістдесят дев'ять закінчених і цілком оформлених вироків, на підставі яких Брюне, зрадівши несподіваній великій здобичі, заготував акти, неминуче потрібні для складання того, що судовою мовою зветься «протоколами про неспроможність», — про ту крайність злиднів, де правосуддя втрачає свою силу. Це акт, яким судовий виконавець підтверджує, що відповідач не має жодного майна і перебуває в цілковитому убозтві. Ну, там, де нема нічого, кредитор, хоч сам король, втрачає своє право… на стягнення. Усі ці хитро підібрані бідняки жили в п'яти навколишніх громадах, куди судовий виконавець виїжджав у належному супроводі своїх понятих — Вермішелі і Фуршона. Пан Брюне передав папери Сібіле, доклавши до них рахунок судових витрат на п'ять тисяч франків і просячи повідомити про дальші розпорядження графа де-Монкорне.

В той час, як Сібіле із документами в руках спокійно ознайомлював свого патрона з результатами розпоряджень, занадто необачно даних Курткюїсові, і, не хвилюючись, спостерігав один з найсильніщих приступів гніву, які будь-коли були в генерала французької кавалерії, з'явився сам Курткюїс засвідчити свою повагу хазяїнові і одержати з нього приблизно тисячу сто франків, до яких виросла обіцяна йому винагорода. Природна вдача закусила вудила і понесла генерала, який не пам'ятав більше ні своєї графської корони, ні високого свого чину; він знов обернувся на звичайного кірасира і горлав лайки, яких йому згодом довелося соромитися.

— Га! тисяча сто франків?.. — закричав він. — Тисяча сто ляпасів! Тисяча сто штурханів ногою в… Ти уявляєш, що я не бачу тебе наскрізь?.. Геть звідси, або я тебе розплюсну!

При вигляді поліловілого генерала і перших же його словах Курткюїс вилетів, мов та ластівка.

— Пане граф, — дуже солодко сказав Сібіле, — ви неправі.

— Я неправий!.. Я?..

— Господи боже мій, пане граф, бережіться, у вас буде процес з оцим пройдисвітом…

— Начхати мені на