Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Я замислилась, не знаючи, як реагувати на братові слова. Щось було і в його промові істиною, але я не могла забути слова Хаосу, коли він рятував мене. Не могла їх розцінювати інакше!

— Тобі навіть не цікаво дізнатися, що сталося з ним? - запитала я і уважно стежила за його реакцією.

— Я б і хотів забути, але не зможу почуватися в безпеці, поки теж не дізнаюся, що з ним трапилося, Торі. Я б дуже хотів, щоб він згнив у своєму порталі, але мені доводиться себе переконувати, що мій батько набагато сильніший і хитріший за всіх нас. Він ніколи б не віддав своє життя заради мене чи тебе. Повір мені.

— Мені батько сказав одного разу, що… щоб припинити вашу боротьбу, потрібно, щоб хтось один поступився іншому, віддавши своє безсмертя.

Кімнату наповнив гучний регіт.

— Можливо, можливо, я не сперечаюся, але точно ніхто з нас цього не зробить!

Якщо Хаос живий, то він нас шукатиме, я в цьому була впевнена. Сподівалася на це.

— То ти шукатимеш його? - уточнила я. – І навіть знаєш, як це зробити?

Я помітила дивний блиск у його очах.

— Мене використовувати як приманку? – пирхнула я.

— Ну, якщо ти для нього така важлива, як стверджуєш, то він прийде за тобою. Якщо ж ні… то ми проникнемо в його світ. Я – його син. І я займу його місце за всяку ціну. І правитиму землею. Ось тоді й спопелю Деміана та всіх його жерців, очищу землю від зрадників.

Його план для мене був абсурдом. Мені треба було за всяку ціну зупинити його від дурної та жорстокої помилки щодо батька. Я стомлено і зневірено зітхнула, похитавши головою.

— Ти навіть зараз не можеш розставити пріоритети, Тулає. Твої вороги – це Деміан і ті, хто всі ці роки брехав тобі, маніпулював тобою, а не твій батько. Правити світом... Хаос правив і попався на приманку тих, хто виховав тебе, тих, хто - як ти правильно висловився, хоче отримати владу над землею. Ти лише… зіграєш їм на руку, якщо покінчиш зі своїм батьком. На одного – менше. Наступний – ти. Вони знають усі твої слабкі місця. І точно тебе скинути буде набагато легше. Ти навіть сам казав, що для перетворення тобі потрібна була їхня допомога. Ти – не твій батько, ти – не бог. Твоя душа безсмертна, але не тіло. Душа не зможе правити землею. Тебе просто… закриють у пастці, у банку, у тварині – та яка різниця! Але ти, Тулає, маєш лише частину сили свого батька.

Я бачила, що йому мої слова, м'яко кажучи, не подобаються. Його душили злість і, мабуть, розуміння безвиході. Але я не бачила проблему в тому, щоб насамперед знищити цих божевільних людей, ряжених у плащі і особливо Деміана.

Тулай підвівся і попрямував до дверей.

— Чекаю на вечерю внизу о десятій. Якщо бажаєш, тобі її принесуть сюди. Зараз тобі ще принесуть одяг, який змогли здобути, - сухо промовив чоловік. Я відповіла, що спущусь, подякувала за одяг, і Тулай пішов, залишивши мене одну.

Я підійшла до вікна, обняла себе руками і втомлено подивилася на вулицю. Із Тулаєм було складно. А ось щодо моїх почуттів та поведінки Хаосу… все було неоднозначно. Він був у тілі Деміана весь цей час. По суті він також використовував мене, як і всі інші. Завдяки мені він дізнався про все, що хотів.

Я згадала зустріч з батьками, і дивні погляди Деміана та моєї матері. Чи могла вона впізнати його? Вона так намагалася мене захистити від нього, ніби… не від Деміана, а від Хаосу. І їхні розмови… його біль на обличчі та в голосі. Хоча може це вже моя фантазія. Але чому він залишив мене тієї ночі? Чому нічого не сказав ще тоді? Про себе… чи, може, він подумав, що я – приманка була для нього? Мені були потрібні відповіді, які я навряд чи зможу отримати.

Я піддалася на його… слова, турботу та тривогу, спробу мене врятувати… не мою матір, не ту, яку він кохав усі ці роки… а мене. Зізнатися, думка про це мене зовсім збентежила. І стало навіть якось ніяково. Моя мати була його коханою. Може, він побачив у мені її? І ось чим пояснюються його почуття до мене?

Але зникнення Хаосу, без його пояснень, без слів змушувало одну частину мене вірити Тулаю. Хаос міг просто дізнатися того дня все, що хотів і просто... піти готуватися до битви. А чіплятися за його останні слова… він просто… намагався закрити портал без нас усіх.

Подумати тільки: бог закохався у мене. Так, Тулай, має рацію в цьому: хто ми такі для нього? Просто люди. Підлі, боягузливі, амбітні, смертні. Коли я слухала історію з вуст Хаосу, мені здавалося це… гарною казкою. А чи готова я бути героїнею цієї казки, що ожила?

Я переодяглася в новий одяг, який був трохи завеликий на мене, але іншого вибору не було, і я спустилася на вечерю до готелю. Тулай вже був там. Ми вечеряли мовчки, перекидаючись парою фраз, але намагаючись поки більше не піднімати болючу для всіх нас тему.

Раптом вхідні двері з гуркотом відчинилися, і в приміщення кілька чоловіків втягнули людину, непритомну.

— Лікар є? – крикнув один із них, але в залі була тиша.

До центру вийшов господар і почав махати рукою на прибулих.

— В мене вже усі номери зайняті! І хто за нього платитиме? Гроші має?

— Перевірили, але він у ганчірки замотаний, кишень немає. Нічого цінного не виявили. Він поранений…