Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Відповів так і відповів. У мене тепер замість одного питання цілий список. Тільки відчуваю, що на жодне мені більше не дадуть відповіді.

– То чай будеш? – гаркнула я чомусь не менш нервово, ніж він, стукнувши при цьому кухлем об стіл.

Вимотувало мене це домашнє ув'язнення. Сильно вимотувало.

– Я буду.

Голос Кірая, що несподівано пролунав у моїй кухні, змусив мене здригнутися. Але не озирнутися. Не вистачило сміливості зустрітися з ним поглядами. Ось, здається, я і отримаю прямо зараз відповіді на всі питання, що так мене ухвилювали. Це… лякало та обнадіювало одночасно. І точно було неминуче.

– Піду, мабуть, подихаю повітрям. Погода така чудова. Сонечко ... – Маел говорив, швидше, щоб заповнити цю напружену до дзвону тривалу паузу, що повисла в просторі, мов завіса.

Сонечка кілька днів і близько не було. Але й снігопаду теж не було. Сильно потепліло і вдалось прочистити сніг на перевалі. Зі дня на день підуть каравани з півдня та на південь, відкриється дорога з Горенґвіля. І все моє життя зміниться.

Двері за собою Маел зачиняв з таким гуркотом, ніби він всю вулицю збирався сповістити про свій відхід.

І тут Кірай опинився просто в мене за спиною не доторкнувся, не обійняв, не заговорив навіть. Але я відчула його близькість як тепло відкритого вогню. І в мене затремтіли руки так, що довелося поставити кухоль на стіл, щоб не розплескати чай.

Від цієї розмови залежить моє рішення, моє майбутнє. Від однієї його відповіді на питання, яке ще потрібно якось сформувати взагалі. Я не розуміла з чого взагалі розпочинати розмову. Взагалі.

– Мабуть, у тебе були дуже важливі справи, – зронила напружено я, старанно приховуючи нервозність за образою. – Сподіваюся, що всі вони зроблені, раз знайшовся час і для мене?

Від його мовчання першило в горлі, щипало очі і накривала паніка.

– Були… причини.

І це все? Суха і прісна відповідь виявилася болючішою, ніж мовчання. І зовсім нічого не прояснив. Та й не сприяв якось спілкуванню. Начебто закономірно запитати було, що саме через причини його утримували від візиту так довго. І в той же час я панічно боялася почути відповідь на це запитання.

Між нами ніби виросла незрима крижана стіна. І ми не зможемо її подолати.

– Чай! Ще можеш зробити? – запитав Кірай.

– Так, – видихнула я, навіть не повернувшись до офіцера і поставивши чайник на магічну плиту, що майже розрядилася. – Так... Вам вдалося зловити Сена?

Я дуже старалась, щоб мій голос не звучав якось здавлено чи підозріло. Але Маел мені з цього приводу нічого не розповідав. А мені надто важливо було дізнатися, як саме розвивалися події.

– Ні. Схоже, його немає в місті. І портал, пробитий за допомогою магії крові не відстежити, – відповів так само здавлено та сухо Кірай.

– А… льєр Сумах?

– Мовчить, – без роз'яснення зрозумів мене Кір.

Але тут же піймав мене за лікоть і просто змусив розвернутися до нього обличчям. І ось тепер я зустрілася з ним поглядом, сповненим гніву, темряви і чогось ще. Недобрий погляд. Наче сам Кірай за ці дні дуже змінився. І тепер лякав мене. Сильно лякав. Мені було страшно та тривожно. І в той же час… я розуміла, що страшенно скучила. Що мені не вистачало його. І моє рішення завдасть мені більше болю, ніж йому. Просто тому, що я закохалася. Дуже неправильно заперечувати очевидне, на жаль.

Хотілося торкнутися його, обійняти, поцілувати. Забутись з ним… і будь що буде. За це можна сплатити найвищу ціну. Кохання варте того. Але щось все одно мене зупиняло.

– Він обов'язково заговорить, – процідив Кір. – Я витягну з нього все. І знайду всіх… хто хоч якесь відношення до магії крові має. Це я тобі обіцяю.

І дивлячись у його очі у цей момент, я зрозуміла головне – так, він каже щиро. Він справді не заспокоїться. І не зупиниться ні перед чим.

А ще… ще майнуло в його погляді щось… Кірай щось точно підозрював. Бачив, чув чи відчував мою магію того дня. Зрозумів? Ймовірно! Не дурень. Залишилося тільки витягнути зі старого Сумаха підтвердження.

І все. Це все…

Це усвідомлення було, як стрибок у крижану воду, коли боляче рухатись, дихати, жити, а тіло більше тобі не належить. Але, як і з крижаною водою, рано чи пізно звикаєш. Тобі більше не холодно, тобі просто байдуже. І приходить усвідомлення – це кінець. І більше немає сил чинити опір.

Принаймні, це була гранично чесна і ясна відповідь на моє внутрішнє питання.

Нам не по дорозі. Як тільки Сумах розтулить свого рота, Кірай особисто мене заарештує. І вихід був єдиний.

Згадала Нілай і її слова «він більше не зможе тебе залишити. Він не керує цим». Зможе. Ще як зможе. І не буде мене навіть більше шукати ніколи.

– Чай… Приготую… Дозволиш? – запитала я, з величезним зусиллям впоравшись зі своїм голосом.

І Кірай повільно кивнув, дозволяючи мені зайнятися чаєм.

Я була готова до його рішення. Наповнюючи чашку з чаєм, зовсім невипадково капнула кілька крапель настоянки, яку приготувала сама. За рецептом із книги з магії крові. Мені було боляче. Руки тремтіли, а в грудях відстукувало шалений ритм серце, зовсім не згодне з моїм рішенням.