Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Вона чинила опір у перші секунди, і я ніколи в житті не відчував такого страху і болю від розчарування. Я був упевнений, що наші зустрічі уві сні не були випадковістю, не були вигадані мною, не були просто плодом уяви.

І в той момент, коли вона відповіла мені, я вже відчував себе найщасливішою людиною на землі. Так, наші сни були реалістичними, але вони ніколи не замінять мені її справжню, живу. Її невпевнені кроки, невпевнений поцілунок у відповідь, легкість її рук на моїх плечах, смак її ніжних губ, які я покусував, згоряючи від бажання зірвати з неї весь одяг і розцілувати її всю...

Головне, не злякати, не образити... але ж це так важко стримувати свої почуття! А це дурне дівчисько ще посміло йому посміхатися! Я ніколи не бачив на її обличчі посмішок. Не чув її сміху. І у цьому всьому винен я. Поруч зі мною... вона нещаслива. Вперше я відчув себе безпорадним.

Раніше жінки мріяли опинитися в моєму ліжку, мріяли, щоб я звернув на них увагу або одружився... І вони були щасливі, коли я все ж таки звертав на них увагу. І ось вперше я відчуваю, що поряд зі мною дівчина нещасна. Дарія нещасна. Крім того, що я досі демонів інвалід, то я ще й... не можу зробити її щасливою. Я б ніколи не повірив, якби мені сказали, що я благатиму служницю полюбити мене, дати мені шанс завоювати її серце.

Але ця дівчинка... така юна, недосвідчена, ніжна і вразлива, але така сильна, така розсудлива, така... бажана.

Мені хотілося відчувати її тіло, вдихати аромат її шкіри, я хотів зробити наяву все те, що робив з нею уві сні. Коли вона несміливо торкнулася мого обличчя, мене, мов блискавка, пронизала. Ніби ніколи раніше мене не цілували і не торкалися інші жінки. Я так хотів, щоб її поцілунок, її дотики та дії були більш рішучими, щоб вона не лякалася цих почуттів. І як же я був радий, що я тепер міг обіймати її, притискати до себе. Так, я дякував богам, що вони повернули мені чутливість і рухливість рук.

Я притиснув її руку до своєї щоки і глянув у її очі. Вона так злякано дивилася на мене, ніби опритомнівши від сну. Її губи припухли від моїх поцілунків, її дихання збилося, як і в мене. Я повернув обличчя і поцілував її долоню.

— Ти теж це відчувала. Разом зі мною. У кожному сні, - прошепотів я і серце моє стислося, побачивши її збентеження, як рум'янець заливав її щічки, що мене так завжди розчулювало.

— Хіба це був не сон? - тихо прошепотіла вона, не осмілюючись подивитись мені в обличчя.

— Сон. Один на двох. Сон, у якому ми не могли брехати один одному. Сон, у якому ти дарувала мені кожної ночі життя, - дівчинка продовжувала наполегливо не дивитись на мене.

Я провів пальцем по контуру її обличчя, а потім великим пальцем провів по її губами. І як же захотілося знову поцілувати їх.

Моя магія зливалася з її, підкорялася її магії і... наче розкладалася в моєму тілі по місцях. Вируючий потік перетворювався на спокійну річку. Мабуть, нова магія дозволила мені дивитися на все під іншою проекцією. І тепер я виразно бачив блискучу магію в Дарії. Чиста, прозора, як джерельна вода. Така ж освіжаюча, смачна та... рідна. Як дивно, що моя паразитарна магія підкоряється їй. Гаразд, зараз явно не той момент, щоб думати про це!

— Даріє, - звернувся я до дівчини, і вона лише через секунду наважилася подивитися мені в очі. - Я точно тебе не лякаю? Я бачив себе у дзеркалі…

— Ні, - поспішила запевнити вона мене і я повірив її впевненому голосу, хоча... коли сам себе побачив, було моторошно. Дивовижна моя дівчинко!

— Ти завжди обіцяла бути зі мною, пам'ятаєш?

А ось тепер поверталася інша Дарія. Підозріла, збентежена та недовірлива. Ах да! Ще й уперта.

— Це було уві сні, але...

— Я ж не уві сні тебе просив бути зі мною, - уважно стежачи за нею, нагадав я. Вона спробувала підвестися, але я міцно тримав її. Не втече цього разу.

— Мілорде, прошу Вас... відпустіть мене.

Слух різало це демонове «мілорде» чи це… моє серце протестувало?

— Хіба Ви не розумієте? - подивилася вона на мене з докором. - Я... я не можу, тобто... так, я не можу виконати те, що Ви просите! Відпустіть мене...

Я з силою притиснув її до себе і знову поцілував. Вибагливо, жадібно, з усією пристрастю, яка кипіла в мені. І вона відповіла. Я застогнав від насолоди, розуміючи, що дівчинка моя. Тільки моя.

Але тільки я відірвався від її губ, як вона, заплющивши очі, сказала:

— Це все безглуздо, мілорде. Між нами нічого не може бути...

— Я люблю тебе.

Слова вирвалися самі собою. Я ніколи не розкидався цими словами, бо вважав їх... тими почуттями, на які я не здатний, які вважав, що вони... не підвладні мені. І ніколи не думав, що вони будуть сказані мною.

Так, я бачив у її очах страх, нерозуміння і частку цікавості. Я вже розумів, що назад дороги немає. Але навряд чи її страх був більший за мій.

— Так, Даріє, якось так вийшло, що я закохався в тебе. Ти змусила мене знов бажати жити. Змусила відчути себе... ще живим і змусила боротися за своє нікчемне життя. Я... абсолютно чужа для тебе людина. Але ти боролася за мене, рятувала, і я це ніколи не забуду. Ти змусила мене повірити в себе. Ти закохала мене у себе, дівчинко. І повір, я ніколи нікому не говорив цих слів.