Читати книгу - "Фірма"

— Бувай, Вейне. Рей тобі шле вітання.

На лінії тихо. Тарранс ухопив телефон і запустив ним у стіну.

Мітч зиркнув на годинник, що висів на стіні аеропорту. А тоді набрав інший номер.

Йому відповіла Теммі.

— Здорова була, дорогенька. Так жаль тебе будити!

— Не зважай. Це ліжко мені все одно не дасть відпочити. Що сталося?

— Найгірше, що могло статися. Бери олівець і слухай мене уважно. Я ні секунди не маю. Я тікаю, і за мною женуться.

— Говори.

— Перше: дзвони Еббі. Скажи, хай все покидає і їде з міста. Нема часу на прощальні поцілунки й збирання речей. Кажи, щойно покладе слухавку, хай сідає в машину і мчить, не озираючись. Нехай виїжджає на шістдесят четверте шосе до Гантінґтона у Західній Вірджинії і прямує в аеропорт, що там поблизу. В Мобайлі нехай орендує машину і їде по десятому шосе до узбережжя Затоки, а тоді по сто вісімдесят другому — до Пердідо-Біч. У готелі «Гілтон». Хай зареєструється під іменем Рейчел Джеймс і там почекає. Ясно?

— Так.

— Друге. Мені потрібно, щоб ти сіла в літак і полетіла в Мемфіс. Я дзвонив Локу, паспорти й все інше поки не готові. Я вичитав йому, та без толку. Лише пообіцяв, що всю ніч над ними попрацює, а вранці вже все буде готове. Мене вранці вже не буде, тож ти іди до нього. Забереш документи.

— Слухаюся, сер.

— Третє. Сядеш на літак і повернешся до квартири у Нешвілі. Залишайся біля телефону. Ні за яких обставин не відходь.

— Зрозуміло.

— Четверте. Позвони Ебанксу.

— Гаразд. А ти куди плануєш?

— Я в Нешвіл заскочу, тільки не знаю, коли. Все, мушу бігти. Теммі, чуєш, скажи Еббі: якщо вона не спішитиме, то вже за годину буде мертвою. Отже, нехай тікає, прокляття! Хай вшивається!

— Окей, бос.

Він швидко пішов до стійки 22 і зареєструвався на рейс авіакомпанії «Дельта» до Цинцинатті на десяту нуль чотири. Швидко погортав журнал, наповнений квитками, придбаними заздалегідь на картку «Мастеркард». Один був до Тулси на рейс 233 на 10:14, куплений на ім’я Мітчела Мак-Діра. Другий — до Чикаго на рейс 861, на 10:15, на ім’я Мітчела Мак-Діра. Третій — до Далласа на рейс 562, на 10.30, на ім’я Мітчела Мак-Діра. Четвертий — до Атланти, рейс 790, на 11.10, на ім’я Мітчела Мак-Діра.

Квиток до Цинцинатті на ім’я Сема Фортчюна було куплено за готівку.

Лазаров увійшов до одного з кабінетів на четвертому поверсі, усі присутні привітали його, кивнувши головами. Девашер стояв перед ним, як налякана, покарана ременем дитина. Партнери, понурившись, розглядали шнурки на взутті, стримували неспокій у шлунках.

— Ми не можемо його знайти, — проказав Девашер.

Лазаров був не з тих, хто кричить і свариться. Він сам пишався зі своєї здатності залишатися холоднокровним навіть під тиском.

— То ви хочете сказати, що він просто взяв і вийшов звідси? — холодно спитав він.

Відповіді не було. Її ніхто й не чекав.

— Ну гаразд, Девашере, план такий. Пошліть усіх ваших людей до аеропорту. Перевіряйте всі рейси, кожну авіалінію. Де його машина?

— На паркувальному майданчику.

— Це дуже добре. Він пішов пішки. З вашої маленької фортеці втік на своїх ногах. О, Джою це сподобається! Перевірте кожну компанію по оренді автомашин. Скільки тут зараз є вельмишановних партнерів?

— Присутні шістнадцятеро.

— Розділи всіх на пари і пошли в аеропорти Маямі, Нового Орлеана, Г’юстона, Атланти, Чикаго, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско і Нью-Йорка. Обшукайте всі зали очікування, поселіться в аеропортах. Слідкуйте за всіма міжнародними рейсами. Завтра буде ще підкріплення. Ви, вельмишановні, його добре знаєте, тож рушайте і знайдіть його. Мало шансів, та що нам втрачати? Хоч чимось займуться ваші юристи. І, хлопчики, не хочеться вам цього казати, та ці години вам ніхто не оплатить. Тепер скажіть, де його дружина?

— У Дейнсборо, у батьків.

— Їдьте й заберіть її. Не завдавати болю, просто привезти.

— Нам починати знищувати документи? — запитав Девашер.

— Одну добу зачекаємо. Нехай хтось полетить на Великий Кайман, щоб ті папери знищити. А тепер, Девашере, поспішайте.

«Владний» кабінет спорожнів.

Войлес усе тупцяв по кімнаті коло Таррансового стола й громовито віддавав накази, які за ним записувало десь із дванадцятеро лейтенантів.

— Перекрийте аеропорт. Перевіряйте кожен рейс. Повідомте в кожне наше відділення у кожному великому місті. Зв’яжіться з митницею. У нас є його світлина?

— Ми не можемо знайти жодної, сер.

— Знайдіть і негайно. Вже ввечері розішліть їх до кожного відділення ФБР і до митниць. Він утік! Сучий син!

35

Автобус виїхав із Бірмінгема майже о другій годині дня середи. На задньому сидінні сидів Рей і приглядався до кожної людини, яка заходила в салон. Він був одягнений по-спортивному. На таксі приїхав до торгового центру міста і за тридцять хвилин купив собі нові джинси «Levi’s», картату сорочку з короткими рукавами й червоно-білі кросівки «Reebok». А ще там він і піцу з’їв і підстригся: тепер волосся стало коротке, як у військово-морського піхотинця. Очі ховалися за темними «авіаторськими» окулярами, на голові була бейсболка.

Поруч із ним сіла опецькувата низенька чорношкіра пані. Він всміхнувся до неї.

— ¿De dónde es usted? (Звідки ви?) — запитав.

Її обличчя аж засвітилося від задоволення. Широка усмішка відкрила білосніжні зуби.

— Мехіко, — гордо відповіла вона. — ¿Habla español? — очікувально поцікавилася вона.

— Si. — (Так.)

Дві години, поки автобус котив до Монтгомері, вони балакали іспанською. Час від часу їй доводилося повторювати речення, але Рей сам собі дивувався. Він не мав змоги вправлятися в мові вісім років, і почувався дещо непевно.

А за автобусом їхали в «Доджі-Арієсі» агенти ФБР Дженкінс і Джоунз. За кермом був Дженкінс, Джоунз зараз спав. Після того, як вони виїхали з Ноксвіля, вже за десять хвилин завдання здалося нудним. Їм звеліли просто наглядати. Навіть якщо вони його загублять — нічого страшного. Та краще не губити.

До літака рейсом Гантінґтон-Атланта було ще дві години. Еббі примостилася в затишному закутку лаунж-зони і спостерігала. Просто до всіх приглядалася. На кріслі поруч лежала її дорожня сумка. Не дослухавшись до нагальних інструкцій, вона все ж таки дещо зібрала: зубну щітку, косметичку, трохи одягу. А ще написала коротеньку записку батькам — про те, що мусить терміново їхати до Мемфіса, що їй