Читати книгу - "Прерія"

Дивовижна легкість, з якою Ішмаел примудрився перекласти відповідальність за все, що скоїлося, з себе на своїх бранців, та ще обставини, за яких не можна було по-філософськи розглядати спірні етичні проблеми, неабияк збентежили тих, кому так несподівано довелося виправдовуватись, — вони ж бо щиросердно вважали, що їхні вчинки гідні тільки похвали. Оубед, що витав у царині чистої теорії, зовсім розгубився, хоч, можливо, коли б він краще знав життя, то не добачив би нічого особливого в цій ситуації. Шановний природознавець опинився в становищі, коли його, замість похвалити, раптом стали картати за бездоганну, на його погляд, поведінку! Обурений цим поворотом подій, він усе-таки спробував з гідністю вийти із скрути і вдався до перших-ліпших доказів, на які був спроможний його збентежений розум.

— Дійсно, існував певний компактум, чи то договір, між Оубедом Батом, доктором медицини, та Ішмаелом Бушем, подорожанином, або мандрівним хліборобом, — мовив він, намагаючись уникати образливих виразів. — Я не маю наміру заперечувати цього факту. Я визнаю, що вищезгаданим договором зумовлювалось, або ж встановлювалось, що певна подорож здійснюватиметеся сукупно: себто разом, протягом точно визначеної кількості днів. Але оскільки термін повністю сплив, я роблю висновок, що справедливість вимагає вважати угоду за таку, що втратила чинність.

— Ішмаеле! — встряла нетерпляче Естер. — Не балакай з чоловіком, який вміє трощити кістки незгірш, ніж виправляти їх, і хай чортів отруйник забирається геть! Брехун він, з усіма його коробочками та пляшечками! Віддай йому половину прерії, а другу візьми собі. Теж мені, зцілитель! Та якщо ми навіть оселимось у болоті, повному всяких там пропасниць і лихоманок, жодна моя дитина не захворіє, і не треба мені оцих слів, що їх важко й вимовити, — обійдуся вишневою корою та крапелькою-другою нашого доброго західного питва. Скажу тобі, Ішмаеле: не подобаються мені супутники, через яких порядній жінці відбирає мову… І такому от байдуже, чи все гаразд у неї на господарстві, а чи ні.

Похмурий вираз, що не сходив із скватерового обличчя, на мить поступився мало не жартівливій посмішці, коли він відповів:

— Різні люди міркують по-різному, Естер: може, комусь його вміння і до душі. Та коли ти вже бажаєш його відпустити, то я не оратиму прерії, аби перетнути йому шлях. Друже, ти вільний і можеш повернутися до поселень. Раджу тобі там і залишитися, бо такі люди, як-от я, рідко коли укладають угоди, зате не люблять, щоб їх так легко порушували.

— А тепер, Ішмаеле, — переможно вела далі його дружина, — щоб у нашій сім'ї було все гаразд, без усяких там пересварок, покажи-но он тому червоношкірому та його дочці, — вона тицьнула пальцем у старого Ле Балафре та овдовілу Течічену, — дорогу до їхнього селища, і скажемо їм: «Прощайте, ідіть собі з богом!»

— За законами індіанської війни — вони бранці пауні, отож я не можу зазіхати на його права.

— Стережися диявола, чоловіче! Він звабник і шахрай, і дуже важко уникнути його жахливих оман! Послухай тієї, хто дорожить твоїм чесним ім'ям, і вижени оту замурзану Ієзавель![55]

Скватер поклав їй на плече свою важку руку і, дивлячись просто в очі, мовив суворо та урочисто:

— Жінко, нам належить розвязати куди важливіше питання, ніж оті дурниці, що в тебе на думці. Пам'ятай, що нам треба робити, і облиш свої дурні ревнощі.

— То правда, правда, — прошепотіла його дружина і пішла до своїх дочок. — Господи, прости мені, що я хоч на хвильку про це забула!

— А тепер, юначе, побалакаємо з тобою: недарма ж ти вчащав до мого табору, ніби вистежуючи бджолу, — вів далі Ішмаел, трохи помовчавши, наче збирався на думці. — До тебе я маю куди серйозніші рахунки. Мало того, що ти поруйнував мій табір, так ти ще й викрав родичку моєї дружини, дівчину, яку я сподівався коли-небудь мати за дочку.

Це звинувачення справило значно більше враження, аніж попередні. Всі скватерові сини, як один, втупили цікаві очі в Пола та Еллен; бортник неабияк збентежився, а дівчина засоромлено похнюпила голову.

— Послухай, друже Ішмаеле Буш, — озвався нарешті бортник, який зрозумів, що його звинувачено не тільки у викраденні нареченої, а й у грабіжництві. — Я не заперечую, що трохи нечемно повівся з твоїми горщиками та відрами. Але якщо ти назвеш їм ціну, то, може, ми залагодимо це ді ло мирно, без образ. У мене був не вельми благочестивий настрій, коли ми вдерлися на отой твій бескид, отож, ясна річ, я радше був схильний бити посуд, аніж проповідувати. Але грошима можна залатати дірку на будь-якому одязі. Що ж до Еллен Уейд, то тут не так усе просто. Люди по-різному дивляться на шлюб. Дехто вважає, що досить сказати «так» чи «ні», коли запитає суддя чи священик — хто там буде напохваті, — і ти вже маєш затишний дім. Та я міркую такі коли дівчина щось надумала, то нема чого її силувати. Правда, я не кажу, ніби Еллен цілком добровільно погодилась на те, що вона зробила, отож вона ні в чому не винна, як, приміром, он той осел, котрого примусили везти її — теж проти його волі, — і це він підтвердив би сам, коли б умів говорити.

— Неллі, — вів собі далі скватер, зовсім не зваживши на докази Пола, хоч тому вони здавалися переконливими й дотепними, — Неллі, той світ, куди ти так нерозсудливо кинулася, великий і лихий. Цілий рік ти їла й спала в моєму таборі, і я вже сподівався, що вільне повітря пограниччя припало тобі до душі й ти залишишся з нами.

— Хай вона робить, як знає, — пробурчала Естер, що й досі стояла осторонь. — Той, хто міг би умовити її залишитися, спить у холодній і голій прерії, а ми навряд чи переконаємо її. Опріч того, жінки дуже норовливі, і коли вже щось увіб'ють собі в голову, так на тому й стоять, — та ти й сам це добре знаєш, чоловіче, бо інакше я не була б матір'ю твоїх синів і дочок.

Скватерові, видно, дуже не хотілося відмовлятися від своїх намірів щодо зніяковілої дівчини, отож він, перш ніж відповісти, обвів похмурими очима цікаві обличчя своїх синів, так ніби сподівався знайти кого-небудь, хто б заступив загиблого. Пол тут-таки завважив той погляд і, на диво точно розгадавши потаємні Ішмаелові думки, вирішив, що знайшов спосіб залагодити це питання.

— Цілком зрозуміло, друже Буш, — сказав він, — що тут є дві думки: ти