Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

Вест перемахнув стіну, перекриваючи будь-які нормативи і на мить завмер, даючи очам звикнути до темряви. Ніч за межами бази, не підсвічена нічим окрім зірок, виявилася набагато чорнішою.

— Думала, ти вже не прийдеш. Мить без тебе — як година.

Щоб зрозуміти хто до нього пригорнувся, навіть очі розплющувати не знадобилося.

Вест згріб дівчину в обійми і жадібно поцілував у м'які губи, що пахли м'ятою.

— Стривай, не тут…

Тоня вислизнула з обіймів хлопця.

— Ми ж не одні на планеті. Давай, хоч убік відійдемо. А то хтось звалиться прямо нам на голову.

— А побігли до моря? Скупаємося.

Вест і сам не відразу зрозумів, чому запропонував саме це. Адже час, витрачений на дорогу туди й назад, можна провести набагато цікавіше. Він уже хотів було виправити ненавмисну помилку, але дівчині його ідея сподобалася.

— Ой, чудова ідея, — вона навіть у долоні заплескала. — Побігли!

Тоня розвернулась і, тримаючи Веста за руку, нетерпляче потягла хлопця геть від табору. Причому, з таким ентузіазмом, наче це саме вона, а не він, вигадала фішку з нічним купанням.