Читати книгу - "Королі і капуста"

Так і Сміт на деякий час повинен сховатися за лаштунки нашої вистави. Він ніколи не повернеться до Кораліо, не прийде до доктора Грегга, що даремно сидить біля порога, погойдуючи розкішною бородою, готовий збагатити свого непевного слухача зворушливою історією про трепанацію черепа та заздрісних конкурентів.

А проте Сміт ще раз пропурхне поміж цими розрізненими сторінками, щоб кинути промінь світла на деякі темні місця. Тоді він розповість нам, чому тієї ночі накидав стільки знервованих сигарних недокурків навколо кокосової пальми. Він повинен розповісти про це. Бо, відпливаючи вдосвіта на своїй яхті «Бродяга», він забрав із собою й ключ до загадки, такої великої й безглуздої, що мало хто в Анчурії насмілився б навіть загадати її.

IV. СПІЙМАНІ

План затримання на узбережжі президента Мірафлореса та його супутниці здавався бездоганним. Сам доктор Савалья вирушив до Аласана, щоб виставити сторожу в порту. У Солітасі цю справу доручили надійній людині — ліберальному патріотові Варрасу. Відповідальність за околиці Кораліо взяв на себе Гудвін.

В прибережних містах про втечу президента були оповіщені тільки найдовіреніші члени честолюбної політичної партії, що прагнула до влади. Телеграфний кабель, що сполучав Сан-Матео з узбережжям, перерізав далеко в горах один із підручних Савальї. Поки полагодять телеграф та пошлють депешу, втікачі доберуться до берега, і їхня дальша доля вже буде вирішена.

Понад берегом, на милю праворуч і ліворуч від Кораліо, Гудвін порозставляв на невеликій відстані один від одного озброєних вартових. їм наказано добре пильнувати вночі, щоб не дати президентові сісти нишком у човен або шлюпку, випадково знайдену на березі. А вулицями Кораліо ходили таємні патрулі, готові затримати збіглого правителя, ледве він поткнеться в місто.

Гудвін був певний, що вжито всіх запобіжних заходів. Він походжав по вузеньких, порослих травою вуличках з бундючними назвами й сам приглядався до всього, виконуючи доручення Боба Енглхарта.

Місто вже розпочало серію своїх немудрих вечірніх розваг. Кілька безтурботних денді в білих парусинових костюмах, з пишними краватками, помахуючи тоненькими бамбуковими тростинами, пройшли по трав’янистих стежках до своїх сеньйорит. Закохані в музику невтомно розтягували верескливі концертино або біля дверей та вікон перебирали тужливі струни гітар. Зрідка пробіжить випадковий солдат, без мундира, босий, у солом’яному брилі з низько обвислими крисами, балансуючи в одній руці довгою рушницею, наче списом. Скрізь у густому листі чулося дражливе лящання величезних деревних жаб. А далі, біля самих джунглі^ де кінчалися стежки, пихату мовчанку лісу порушували гортанні крики павіанів-мародерів та кахикання алігаторів у чорних гирлах багнистих річок.

О десятій вулиці спорожніли. Померкли хворобливі жовті вогники гасових ліхтарів, що горіли подекуди на перехрестях вулиць — їх погасив якийсь ощадливий міський служака. Кораліо спокійно спочивало поміж навислими горами та підступним морем, як викрадене дитя на злодійських руках. Десь там, серед тропічної темряви, а може вже й внизу, біля самого моря, іменитий авантюрист із своєю подругою тихенько скрадався до краю землі. Гра «Лис на світанку» мала незабаром скінчитись.

Гудвін своєю звичайною нешвидкою ходою пройшов повз довгу присадкувату казарму, де дрімав коралійський підрозділ анчурійського вояцтва, націлившись у небо пальцями босих ніг. Згідно з законом, цивільним особам не дозволялось підходити так близько до цієї військової цитаделі після дев’ятої години вечора, але Гудвін завжди забував про такі дрібниці.

— Quién vive?Хто йде? (Іспан.) — верескнув вартовий, борюкаючись із своїм довжелезним мушкетом.

— AmericanoАмериканець (іспан.)., — буркнув Гудвін, не повертаючи голови, й пройшов далі без затримки.

Праворуч, потім ліворуч — і далі, в напрямку Національної площі. Цю вуличку перетинала вулиця Гробу Господнього. За кілька кроків від неї він раптом зупинився.

Він побачив високого чоловіка в чорному з великим саквояжем у руці. Чоловік швидко йшов до берега вулицею Гробу Господнього. Придивившись, Гудвін побачив біля нього жінку, яка чи то квапила його, чи допомагала йому йти якомога швидше. Ішли вони мовчки. Вони не скидались на жителів Кораліо, ці двоє.

Гудвін наддав ходи й пішов слідом, але без усяких хитромудрих прийомів, таких любих серцю детектива. Він мав надто широку натуру, щоб захопитись переслідуванням. Адже він піклувався про народ Анчурії, і тільки політичні міркування не дозволяли йому відразу зажадати повернення грошей. Його партія поставила собі метою врятувати вкрадені гроші, повернути їх у казну й узяти в свої руки владу без кровопролиття та боротьби.

Невідомі зупинились біля входу до готелю де лос Естранхсрос, і чоловік постукав у двері з нетерплячістю людини, яка не звикла чекати. Мадама довго не озивалась. Нарешті у вікні блиснуло світло, двері відчинились, і гості ввійшли.

Гудвін стояв на тихій вулиці, закурюючи ще одну сигару. За кілька хвилин на другому поверсі готелю промкнулося крізь жалюзі тьмяне світло. «Вони зайняли номери, — сказав сам собі Гудвін. — Отже, у них ще нічого не вирішено з пароплавом».

В цю хвилину з’явився Естебан Дельгадо, перукар, ворог існуючого уряду, веселий змовник проти всякого застою. Один із найзавзятіших гуляк у Кораліо, він частенько затримувався на вулиці аж до одинадцятої години вечора. Прибічник ліберальної партії, він пишномовно привітав Гудвіна як соратника в боротьбі за свободу. У нього були якісь важливі новини.

— Подумайте тільки, дон Френк! — вигукнув він з виглядом конспіратора. — Сьогодні ввечері я голив la barba — те, що ви називаєте бородою, — самому Presidente! Що ви скажете на це? Він сам послав по мене. Він очікував мене в убогій casita однієї старої жінки, у дуже маленькій хатці, в темному місці. Carramba!Carramba, carajo — чортзна-що! (Іспан.). До чого дійшло — el Señor Presidente доводиться отак ховатись і критись! Йому, мабуть, не хотілося, щоб його впізнали, але — carajo! — можете ви поголити людину й не побачити її обличчя? Він дав мені оцю золоту монету й попросив, щоб я нікому анічичирк. Дон Френк, це те, що ви називаєте шито й крито.

— А ви коли-небудь раніше бачили президента Мірафлореса? — запитав Гудвін.

— Тільки один раз, — відповів Естебан. — Він високий, і в нього була дуже чорна й велика борода.

— А був ще хто з ним, коли ви голили його?

— Стара індіанка, сеньйоре, хазяйка хатки, та ще одна сеньйорита — така красуня! Ah, Dios!Господи! (Іспан.)

— Гаразд, Естебане, — сказав Гудвін. —