Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря"

одну тисячу вершників і три тисячі коней. Хоча генуезці були готові боронитися, місцеве грецьке та вірменське населення наполягало, щоб вони здали місто, сподіваючись на милість переможця. В іншому випадку греки й вірмени погрожували самі перебити усіх генуезців і відкрити туркам міські ворота. Не маючи за таких умов можливості захищати місто, консул Антоніо Кабелла змушений був здати Кафу Ахмед-паші.

6 червня 1475 р. місто здалося османам і було жорстоко пограбоване. Місцевих мешканців, за винятком генуезців, загарбники не чіпали, однак забрали у рабство понад дві тисячі юнаків — вони мали стати яничарами, і понад п’ятсот дівчат, які мали поповнити гареми османської столиці. Крім того, кафинці мали сплатити величезну контрибуцію й відбудувати зруйновані обстрілами міські укріплення. Найбільше ж постраждали генуезці, триста з яких були страчені османами на місці, а інші вивезені до Стамбула для поселення там у спеціально виділеному кварталі. Кафа, яка була кримським Константинополем у мініатюрі, повторила, таким чином, долю величної візантійської столиці. Наведене порівняння не випадкове, оскільки згодом турки називали колишню столицю генуезьких колоній Кючук-Стамбул — «Маленький Стамбул».

Навчені гірким досвідом кафинців, мешканці інших генуезьких колоній Криму запекло захищалися. Про це переконливо свідчать дані археологічних розкопок — турецьке завоювання супроводжувалося масовими пожежами і погромами. Героїчно оборонявся генуезький консул Солдайї Христофоро ді Негро (1471—1475 рр.). Його останнім прихистком стала церква, у якій він був спалений живцем разом з останніми захисниками міста. Півроку трималося в облозі розташоване на горі Мангуп князівство Феодоро на чолі з князем Александром. Турки використали проти захисників твердині найпотужнішу на ті часи артилерію, калібр якої становив 400 мм, а вага ядер сягала 86 кг. Утім, навіть при цьому місто вдалося взяти лише обманом — турки вдали, що відступають, і, коли феодорити кинулися за ними, залишений у засідці загін яничарів увірвався у фортецю і влаштував там криваву різанину.

Кримські татари в цей час або дотримувалися нейтралітету і не втручалися у військові дії, або виступили на боці турок. Наприклад, це зробили прибічники Емінека. Лише невеликий загін вірних Менглі Гераю вояків підтримував генуезців, однак був легко відкинутий краще навченими, озброєними, організованими та й просто значно численнішими османами. Сам позбавлений влади хан був захоплений у полон і змушений був підкоритися султанові. Ахмед-паша не насмілився самостійно вирішити долю полоненого хана і відіслав його до Стамбула на суд до падишаха. Вороги Менглі Герая з Емінаком на чолі, маючи зв’язки при султанському дворі, усіляко інтригували проти хана. Менглі Герай провів у османській столиці три довгих роки.

Тим часом у розбурханому османським вторгненням і місцевими татарськими чварами Криму між беями спалахували все нові й нові усобиці. Хайдара позбавив влади Нур-Давлет, який повернувся на півострів, а владі Емінека над Ширінськими беями загрожували все нові й нові заколотники. Турки ж, покінчивши з Мангупом, рушили на підкорення Молдови, зобов’язавши Емінека виступити разом з ними. Дізнавшись про ситуацію в Криму і відсутність там переважної більшості боєздатних вояків, що рушили у молдовський похід, хан Великої Орди Ахмет вирішив повернути владу над сепаратистським півостровом. З цією метою він відправив на підкорення Криму свого сина Джанібека.

Джанібек, скинувши Нур-Давлета, не зміг і, ймовірно, навіть не сподівався закріпитися у Криму надовго. Справді, менше ніж за рік Нур-Давлет, повернувшись на півострів, вигнав звідси Джанібека. Однак і йому не вдалося навести лад у квітучому колись краєві. За таких тяжких умов роки правління Хаджи Герая і його сина Менглі Герая сприймали мало не як золоту добу загального благоденства, і не дивно, що представники місцевої знаті здійснили спробу повернути останнього вдалого правителя до влади. 1478 р. Емінек звернувся до турецького султана з проханням повернути Менглі Герая у Крим і призначити його ханом.

Хоча одночасно з цим Нур-Давлет і його прибічники надсилали до Стамбула листи, звинувачуючи Емінека у наклепах і зраді, султан зрештою зглянувся на прохання повернути на правління Менглі Герая. Ймовірно, позбавлений влади кримський хан, проживши три роки при османському дворі, зміг зрештою здобути довіру Мехмеда II, а також пообіцяв султанові бути вірним союзником Османської імперії. Навесні 1478 р. Менглі Гераю було дозволено повернутися у Крим і оселитися в Кафі, в очікуванні реакції місцевої знаті на його повернення. Вона виявилася доволі сприятливою, і, зрештою, 1479 р. Менглі Герай зміг повернути собі володіння свого батька. «Таким чином, — підсумовує автор „Короткої історії кримських ханів“, — Менглі Герай перший з Кримських ханів подав приклад визнання над собою верховної влади султанів роду Османового».

Повалені брати Менглі Герая Hyp-Давлет і Айдер покинули Крим, знайшовши прихисток у короля Казиміра, який поселив їх у Києві. А невдовзі вони й узагалі перебралися до Москви. Так Менглі Герай позбавився місцевих суперників, однак потрапив у залежність від турецького султана.

У боротьбі з Великою Ордою: народження Кримського ханату

Повернувши владу над Кримським ханатом, Менглі Герай був занепокоєний обороною своїх володінь від нападу хана Великої Орди Ахмата. За цих умов, а також враховуючи загравання короля Казиміра IV з ханом Великої Орди, кримський хан виявився готовим прийняти всі умови союзу з великим московським князем Іваном III, зокрема й укладання одночасного союзу проти Литовсько-Польської держави. Вплинув на згоду кримського хана і той факт, що Іван III на той час зібрав у Москві усіх можливих суперників Менглі Герая — Джанібека, Нур-Давлета і Хайдара.

Зрештою 1479 р., після низки переговорів, що відбувалися як у Москві, так і у Криму, було укладено договір, згідно з яким Іван III і Менглі Герай мали спільно боротися проти хана Великої Орди Ахмата і виступати проти короля Казиміра: «А на Ахмата царя быть с нами за один: коли пойдет на меня царь Ахмат, и тобе моєму брату, великому князю Йвану, царевичев твоих отпустить на Орду с уланами и князями. А пойдет на тобя Ахмат царь, и мне Менгли-Гирею царю на Ахмата царя пойти или брата своего отпустити со своими людми. Также и на короля, на вопчего своего недруга, быти нам с тобою заодин: коли ты на короля пойдешь или пошлешь, и мне на него пойти и на его землю; или король пойдет на тобя на моего брата на великого князя, или пошлет, и мне также на короля и на его землю пойти».

Як бачимо, кримсько-московський союз, згідно з умовами цього договору, постає як оборонний щодо хана Ахмета і як оборонно-наступальний щодо короля Казиміра. Оскільки Велика Орда була давнім ворогом Кримського ханату, союзна щодо