Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Після обіду на небі почали появлятися хмаринки. Стало не так душно. Це було великим плюсом для Владика. Бо пасти в жару було ще тим випробуванням. А спробуй-но побігай за коровами, котрі здатні хтозна куди чкурнути як їх оводи допечуть. А так вони спокійно пастимуться.

Саме так і було. Тож можна було лягти на траву і мріяти. Тут, де ще «цивілізація» не встигла поглинути в себе все навколо, на лоні природи молодий організм загартовувався, зміцнювався і дорослішав.

Скоро його самотності прийшов кінець. На горизонті з’явилися дві постаті. Здалека впізнати було важче. Але Влад догадувався хто це може бути. Це була Ілона і Андрій. Останній був два роки старшим від Владика. Хлопець не сприймав Андрія. Чому саме він не знав. Але йому чогось не подобалося, що цей персонаж появився на горизонті. Так, Владик ревнував. Він хотів бути поруч дівчини. Хотів говорити з нею. Він а не хтось інший. І о чорт, цього не буде. Принаймні не сьогодні. А шкода. І що тепер робити? Адже ж він так хотів признатися Ілоні в тому, що вона йому подобається. Але ж не при Андрієві. Він встидається. Що тут поробиш.

А двоє наближалися все ближче. І з їхньої ходьби і дружньої, навіть теплої, розмови можна було зробити висновок, що це пара.