Читати книгу - "Сплячі красуні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Він хоче, щоб його викрили», — сказала вона якось Клінту, коли вони дивилися на «Ейч-Бі-О»[31] один документальний фільм — «Бузувір», так він називався, — про багатого й ексцентричного серійного вбивцю на ім’я Роберт Дерст[32]. Це було на початку другої з шести серій. «Він ніколи б не погодився розмовляти з документалістами, якби цього не хотів». І, будьте певні, зараз Роберт Дерст знову сидить у в’язниці. Постає питання — а вона хоче, щоб її викрили?
Якщо ні, навіщо вона взагалі надсилала йому есемески? В той момент вона себе запевняла: якщо він їй подзвонить, то почує всі ті звуки в спортзалі Коглинської старшої школи — азартні вигуки глядачів, черготіння кросівок по дерев’яній підлозі, ревіння ріжка — і, природно, запитає, де вона і що там робить. Але ж можна було перемкнути його дзвінки на голосову пошту, так? І передзвонити потім самій.
«Я про це не подумала, — запевняла вона себе. — Я була знервована і збентежена».
Справді так, чи вона собі бреше? Цього ранку вона схилялася до другого. До того, що це складне павутиння вона сплітала навмисне. Що їй хотілося, щоб Клінт змусив її зізнатися, щоб це він потягнув за ту нитку, яка все розплутає.
Набігла думка, і то сумна, що попри всі довгі роки її праці в правоохоронній системі, значно кращим кримінальником виявився її чоловік, психіатр. Клінт знав, як берегти таємницю.
Лайла почувалася так, ніби дізналася, що в її домі існує ще один поверх. Цілком випадково натисла якусь потерту пляму на стіні й відкрилися невідомі сходи. Там, у секретному коридорі, був гачок і на тому гачку висів Клінтів піджак. Шок був важкий, біль ще гірший, але ні те, ні інше не до порівняння з соромом: як вона не збагнула цього раніше? А щойно дізналася, щойно прокинулася в реальності свого життя, як вона зможе прожити далі бодай секунду, не викрикнувши всього цього вголос? Якщо відкриття того, що твій чоловік, людина, з якою ти щодня балакала протягом п’ятнадцяти років, батько твого сина… має десь дочку, про яку він ніколи не заїкався — якщо це не привід для крику, для виття до болю в горлі, для голосіння з люті й образи, то що інше? Натомість вона побажала йому гарного дня і лягла.
Втома нарешті почала опановувати Лайлу й розгладжувати її відчай. Нарешті вона попускалася, і це було добре. Все здаватиметься простішим після п’яти-шести годин сну; вона почуватиметься тверезіше; буде здатна поговорити з ним; і, можливо, Клінт допоможе їй зрозуміти. Це ж його робота, хіба не так? Логічно розв’язувати плутанки життя. Ну, а в неї є для нього ще та плутанка! Котячий пісок по всій дорозі. Котяче лайно в секретному коридорі, котячий пісок та котяче лайно на баскетбольному корті, де дівчина на ім’я Шейла, припавши плечем[33], змусила захисницю відсахнутися, а потім рвонула далі і вкинула м’яч у кільце.
По щоці скотилася сльоза, і Лайла зітхнула, близька до втрати сну.
Щось лоскотало їй обличчя, ніби окрема волосина чи якась нитка, що висмикнулася з пошивки. Вона змахнула ту заваду й зісковзнула трішки глибше до справжнього сну, і вже його майже досягла, коли засурмив її телефон на службовому ремені, кинутому поперек кипарисової скрині біля підніжжя ліжка.
Вона розплющила очі і зринула в сидячу позицію. Та нитка чи волосина, чи хтозна що воно там, лоскотало їй щоку; вона її відкинула. Якщо це ти, Клінте…
Вона взяла телефон, подивилася на екран. Не Клінт. Єдине слово: БАЗА. Годинник показує 7:57 ранку. Лайла натисла «ПРИЙНЯТИ».
— Шерифе? Лайло? Ви вже прокинулися?
— Ні, Лінні, це все сон.
— Я думаю, в нас велика проблема.
Лінні була лаконічною і професійною. Лайла її за це високо цінувала, але знову в її голос проліз той акцент, не «я думаю, в нас велика проблема», а «йа димую», що означало — Лінні стривожена, а отже, справа серйозна. Лайла дужче витріщила очі, наче це мусило допомогти їй швидше прочуматися.
— Заявниця телефоном повідомила про вбивства поза лісопильнею Адамса. Вона могла в цьому помилятися або збрехати чи навіть галюцинувати, але там точно стався ще той, збіса, вибух. Ви його не чули?
— Ні. Розкажи мені достеменно, що там у тебе.
— Я можу прокрутити запис…
— Просто розкажи.
Лінні розказала: нетвереза жінка, в істериці, каже про два трупи, вбивця Пані Ейвон, вибух, видно дим.
– І ти послала…
— Патруль Чотири. Террі й Роджер. Судячи з їхнього останнього виходу на зв’язок, вони менш ніж за три милі звідти.
— Гаразд. Добре.
— А ви…
— Уже їду.
3
Вона була вже на півдорозі до припаркованого на заїзді крузера, коли усвідомила, що на неї уважно дивиться Антон Дубчек. М’язи грудей блищать, штани (ледь-ледь) тримаються на рангоуті тазових кісток — цей чистильник басейнів мав такий вигляд, неначе на кастингу травневого пінап-боя для календаря «Чіппендейлз»[34]. Він стояв на тротуарі біля свого вена, дістаючи з машини якесь знаряддя для чистки басейну. «Антон — басейновик» оголошував напис флорентійським курсивом на борту.
— На що це ти так роздивляєшся?
— Ранкове сяйво, — промовив Антон і подарував їй сліпучу усмішку, яка, либонь, причаровувала кожну барменку в Три-Окружжі.
Вона опустила очі й побачила, що не застебнула і не заправила в штани свою сорочку. Простий білий бюстгальтер на Лайлі виказував значно менше, ніж кожен з ліфчиків її двох бікіні (і значно менш гламурно), але щось таке малося в чоловіків до нижньої білизни; побачить дівчину в ліфчику, і це для нього наче п’ятдесят баксів виграв по п’ятидоларовій скретч-картці в лотереї «Долари-З-Землі»[35]. Чорти забирай, Мадонна колись собі кар’єру на цьому збудувала. Мабуть, ще до того, як народився цей Антон, усвідомила Лайла.
– І ця фраза працює, Антоне? — застібаючись і заправляючись. — Досі?
Його усмішка стала ще ширшою.
— Ви б здивувались, як.
Ах, які білі зуби. Їй і не дивно.
— Якщо захочеш випити газованки, задні двері не замкнені. Замкни їх за собою, коли виходитимеш, гаразд?
— Прийнято до виконання, — віддав він хвацький салют. — Й жодного пива. Ще
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплячі красуні», після закриття браузера.
