Читати книгу - "Задзеркалля Тіо, Ліанна"

Попереду Тіо бачив останні ворота. Вони були зроблені з уламків світів: блискуче скло Задзеркальм’я, мовчазні тіні лісу думок, піщинки з годинника часу, нитки кольорів, що рухались, наче живі. Усе, що він пройшов, — зібране в одне місце.

— Це… кінець? — запитав хлопець у Синька.

— Це початок. Але щоб завершити пошуки, треба знати, що ти шукав.

Тіо замислився. Спочатку він хотів повернутися. Потім — зрозуміти цей дивний світ. Потім — знайти себе. Але тепер…

— Я шукав силу… не бути сильним, а бути справжнім, — прошепотів він. — Я шукав себе.

Ворота засяяли. Відчинилися без звуку. І за ними… нічого. Порожнеча.

— У кожного кінець свій, — мовив голос. — Але лиш той, хто завершив шлях, може створити новий.

Тіо ступив у порожнечу. І з кожним кроком із його серця виростали нові фарби: перша — кольору надії, друга — спогадів, третя — мрії. Світ почав створюватися знову.

— Ти зібрав ключі, — мовив голос вітру, — пройшов лабіринти, зустрів себе, не злякався Часу. Тепер Задзеркалля — не просто світ. Це частина тебе.

Синько всміхнувся і повільно розчинився у сяйві. Тіо знав — кіт завжди буде поруч. У тіні. У кольорі. У пам’яті.

А далі — був дім. Його справжній світ. Але вже не той самий. Бо він — змінився.

Він більше не шукав чарів. Бо сам став частиною дива.

Кінець. І водночас — початок.