Читати книгу - "Я — легенда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якось він був навіть подумував, чи не перебратися до вишуканих апартаментів у якомусь готелі. Але, зваживши, скільки зусиль доведеться докласти, щоб затишно там облаштуватися, цю ідею покинув. У своєму ж будинку він мав усе необхідне.
Він сидів у вітальні, слухаючи симфонію «Юпітер» Моцарта[23] й розмірковуючи, з чого б і де краще розпочати замислений ним дослід.
Певні подробиці він уже знав, але то була лише верхівка айсберга. Розгадка крилась у чомусь іншому. Можливо, вона була на самій поверхні, а він був не в змозі цього осягнути. Йому не вистачало знань, щоб побачити повну картину.
Та де ж їх шукати?
Він непорушно сидів у кріслі, у правій руці тримаючи запітнілу склянку, втупивши погляд у шпалери.
Це був краєвид Канади: густий північний ліс, оповитий таємницею зеленавих сутінків, незворушний та відчужений, заповнений тишею безлюдної природи. Він вдивлявся в цю беззвучну зелень і віддавався роздумам.
Що, коли повернутися назад? Можливо, розгадка криється десь у минулому, у потаємній щілині пам’яті. «Повернись назад, — звелів він своєму розуму, — прямуй у минуле».
Від самої згадки про ті дні його серце облилося кров’ю.
Уночі знову здійнялася піщана буря. Шалено вируючи, вітер намів повний дім піску, який просочувався крізь усі шпарини, проникаючи крізь штукатурку, мов крізь сито. На поверхнях меблів по всіх кімнатах лежав тонкий шар пилюки. Занесений до спальні, пил дрібною пудрою осідав у їхньому волоссі та на повіках, забиваючись під нігті, проникаючи у кожну пору тіла.
Півно`чі він не змикав очей, дослухаючись до звуку утрудненого дихання Вірджинії. Та крім скрипучого голосіння бурі годі було щось розчути. Якийсь час на півдорозі між сном і дійсністю він марив, що велетенські жорна затисли будинок, повільно шліфуючи його, від чого той здригався та скрипів.
Він ніяк не міг звикнути до піщаних бур. Шкрябання піску та свистячий звук вихорів постійно зводили його з глузду. Мінливі та непередбачувані, бурі позбавляли його будь-якої змоги пристосуватися. Коли вони здіймалися, він проводив безсонні, тривожні ночі, а на ранок, змучений тілом та душею, плентався на фабрику.
А ще він постійно непокоївся за Вірджинію.
Десь о четвертій ранку він пробудився від бентежного сну, відчувши, що буря скінчилася. Дзвінка тиша наповнила кімнату.
Він роздратовано присів на ліжку, щоб поправити розхристану піжаму, коли зауважив, що Вірджинія не спить. Вона лежала на спині, вдивляючись у стелю.
«Щось трапилося?» — пробурмотів він заспано.
Вона промовчала.
«Люба?»
Її очі повільно повернулися до нього.
«Нічого, — відповіла вона, — спи далі».
«Як ти почуваєшся?»
«Так само».
«А-а».
Якусь хвилю він лежав, роздивляючись її.
«Що ж», — промовив він, перевернувся й заплющив очі.
Будильник озвався о шостій тридцять. Зазвичай Вірджинія прокидалась і вимикала його, а коли цього не сталося, він потягнувся через неї та клацнув вимикачем. Вона й далі лежала, дивлячись у стелю.
«Що таке?» — стурбовано спитав він.
Вона глянула на нього, труснувши головою.
«Не знаю, — сказала вона. — Просто не можу заснути».
«Чому?»
Вона нерішуче зітхнула.
«Досі почуваєш слабкість?» — спитав він.
Вона спробувала звестися, та не змогла.
«Лежи, люба, — сказав він. — Не ворушись». Він поклав долоню їй на чоло. «Жару в тебе немає», — проказав він.
«Та я не хвора, — мовила вона. — Просто… стомилася».
«Ти зблідла».
«Знаю. Виглядаю, наче примара».
«Не підводься», — сказав він.
Та вона все одно встала.
«Не хочу залежуватися, — сказала, — ти вдягайся. Зі мною все буде в порядку».
«Полеж іще, якщо нездужаєш, люба».
Ніжно взявши його за долоню, вона усміхнулася.
«Зі мною все буде гаразд, — сказала вона, — збирайся».
Поки він голився, почув, як вона прочовгала повз ванну у своїх капцях. Відчинивши двері, він стежив, як вона неквапливою ходою, трохи зашпортуючись, перетинала вітальню. Він повернувся до ванної, скрушно хитаючи головою. Їй варто було залишатись у ліжку.
Весь умивальник був вкритий піщаною курявою. Клята пилюка була всюди. Зрештою він був змушений натягти тент над ліжком Кеті, щоб пил не потрапляв їй в очі. Один край тенту він прибив до стіни над ліжком, звісивши його над ним, а інший прив’язав на два гачки до кутів ліжка.
Добре поголитися не вийшло, бо в мило забилася пилюка, а часу милитися вдруге він уже не мав. Умившись, він витяг чистий рушник із шухлядки й витерся.
Перед тим як іти вдягатися, він зазирнув у кімнату Кеті.
Вона ще й досі мирно спала — маленька білява голівка лежала на подушці, а щічки порожевіли від сну. По поверхні тенту він провів пальцем, на якому залишився сірий шар пилу. З огидою труснувши головою, він вийшов з кімнати.
«Я сподіваюся, що колись ці бурі нарешті скінчаться, — проказав він, зайшовши до кухні через десять хвилин. — Я певен…»
Він спинився на півслові: зазвичай вона була біля плити, смажила яйця чи французькі тости, готувала млинці або каву. Сьогодні ж вона сиділа за столом. Плита, не рахуючи кави, що закипала в чайнику, стояла порожня.
«Серденько, якщо тобі зле, повертайся до ліжка, — сказав він їй. — Сніданок я собі й сам можу зготувати».
«Усе гаразд, — відповіла вона. — Я просто відпочиваю. Вибач. Зараз я підсмажу тобі яєць».
«Сиди, — відказав він. — Я дам собі раду».
Він підійшов до холодильника й відчинив дверцята.
«Я б хотіла знати, що воно таке, — сказала вона. — Половина людей у кварталі підчепила те саме, і ти кажеш, що понад половина робітників на фабриці не вийшли на зміну».
«Може, це якийсь вірус», — відповів він.
Вона струснула головою: «Не знаю».
«З усіма цими бурями, надокучливими комарами, а тепер іще й із цим недугом життя хутко перетворюється на халепу, — сказав він, наливаючи собі помаранчевого соку з пляшки. — Про вовка промовка».
Він виловив зі склянки дрібну крупинку.
«Як, у дідька, вони потрапляють у холодильник, я, напевне, довіку не збагну», — сказав він.
«Мені не треба, Бобе», — промовила вона.
«Не хочеш соку?»
«Ні».
«Тобі треба вітаміни».
«Ні, дякую, коханий», — промовила вона, силкуючись усміхнутися.
Він поклав пляшку назад у холодильник і всівся зі склянкою навпроти неї.
«Тобі не боляче? — спитав. — Болю в голові, ще десь немає?»
Вона повільно похитала головою.
«Хотіла би я знати, що зі мною таке», — сказала.
«Зателефонуй сьогодні лікареві
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я — легенда», після закриття браузера.
