Читати книгу - "Зоряні королі"

— Я не розумію вас, Зарт, — задумливо сказала вона. На мить замовкла і продовжувала: — Я не люблю недомовок, Зарт, я завжди говорю прямо. Скажіть, ви були щирі вчора, коли мене цілували? Серце у Ґордона здригнулося.

— Так, Ліанно!

Її сірі очі дивилися на нього серйозно і допитливо.

— Як не дивно, але мені теж так здається. І все ж я не можу повірити…

Вона велично поклала руку йому на плечі. Навіть якби всі навколо валилося, Ґордон би не встояв. І знову він відчув її гнучке тіло, дотик ніжних вуст.

— Зарт, ви якийсь інший! — прошепотіла Ліанна, мимоволі повторюючи вчорашні слова Мери. — Я готова повірити, що ви кохаєте мене…

— Кохаю, Ліанно! — вирвалося у Ґордона. — З першої ж хвилини, як я вас побачив! Очі в неї заблищали.

— І ви розлучитеся з Мери? Ґордон немов прокинувся. Господи, що він робить? Адже справжній Зарт Арн кохає Мери всім серцем.

Шпигун

Тимчасовий порятунок з безнадійного тупика прийшов у вигляді камергера, який нерішуче з’явився у дверях тераси. Він вклонився.

— Принце, ваш батько запрошує вас і принцесу Ліанну до вежі. Ґордон зрадів можливості уникнути подальшої розмови.

— Зараз йдемо, — сказав він. Ліанна, здавалося, чекала від нього якихось інших слів, але він не міг їх вимовити. Не міг сказати, що кохає її. Адже справжній Зарт Арн, повернувшись, буде все заперечувати.

Вони мовчки пішли за камергером рухомими килимами до найвищої вежі палацу. За прозорими стінами кімнати відкривалася велична панорама Кришталевих гір, океану. Арн Аббас схвильовано походжав взад і вперед — гігантська, владна фігура. У кімнаті також були Орт Бодмер і Джал Арн.

— Зарт, справа стосується тебе і Ліанни, — зустрів Ґордона імператор. — Криза у відносинах з Ліґою загострюється. Шорр Кан відкликав до Хмари всі свої зорельоти. Боюся, що барони Геркулеса вагаються. Вчора після банкету я розмовляв з Зу Різалем. Він сказав, що барони не можуть повністю розраховувати на союз з Імперією. Вони стривожені чутками про нову потужну зброю Шорр. — Масивне обличчя Арн Аббаса похмуріло. — Не думаю, однак, щоб Зу Різаль говорив від імені всіх баронів. Вони можуть сумніватися, але перемоги Хмари вони не хочуть. Їх треба схилити до повного союзу з нами. Я збираюся послати для цього тебе, Зарт.

— Мене? — здригнувся Ґордон. — Але я не впораюся з таким дорученням!

— Хто ж тоді, принце? — запитав Орт Бодмер. — Рідний син імператора — найкращий посол.

— Не будемо сперечатися, — відрізав Арн Аббас. — Ти полетиш, подобається тобі це чи ні.

Ґордон розгубився: летіти послом до могутніх володарів Скупчення Геркулеса? Як таке можливо?

І раптом він побачив свій шанс. Адже дорогою можна зробити зупинку на Землі та обмінятися тілами з Зарт Арном! Якщо це вдасться…

— Отже, — продовжував Арн Аббас, — строк вашого з Ліанною одруження переноситься. Воно повинно відбутись до відльоту, а ти вирушаєш за тиждень.

Ґордон відчув, що падає у прірву. Він-бо розраховував, що часу достатньо, а тепер…

— Чи варто поспішати? — намагався він протестувати.

— Звичайно, — заявив Арн Аббас. — Західні королівства вкрай для нас важливі. Як чоловік принцеси Фомальгаута ти будеш мати більшу вагу серед баронів. Ліанна швидко глянула на Ґордона:

— Але раптом у принца Зарта є заперечення?

— Заперечення? — грізно сказав Арн Аббас. — Які, в біса, в нього можуть бути заперечення?

Ґордон побачив, що опиратися даремно. Йому потрібно вигравати час і продовжувати вдавати з себе принца. Врешті-решт, якийсь вихід знайдеться, але для цього потрібен час. Він сказав:

— Якщо Ліанна не проти, я теж згоден.

— Ось і чудово, — завершив Арн Аббас. — Строк невеликий, але королі встигнуть прибути. Ми з Бодмером складемо текст запрошення. Решта можуть бути вільні.

Ґордон був радий, що Джал Арн вийшов разом з ними — йому не хотілося б залишитися зараз наодинці з Ліанною.

Наступні кілька днів здалися йому зовсім нереальними. Палац і столиця гули від приготувань. Усюди сновигало безліч слуг. Щодня швидкі зорельоти приносили нових гостей з найвіддаленіших куточків Галактики.

З Ліанною він бачився лише на пишних вечірніх бенкетах, з Мери — хіба що здалеку. Та час минав, а виходу з фантастичного тупика він не знаходив.

Він не міг сказати правди про себе, не міг порушити клятву, дану Зарт Арну. Але що ще можна зробити? Джон напружував мозок, але рішення не було.

Увечері напередодні призначеної дати у Зоряній Залі відбувся великий прийом для королів і вельмож, які прибули на весілля з усієї Галактики. Ґордон і Ліанна стояли на помості між Арн Аббасом і Джал Арном. Старший принц був зі своєю прекрасною дружиною Зарою. Позаду юрмилися сановники — адмірал Корбуло, Орт Бодмер та інші.

Джон Ґордон був ніби у дивному сні. Розкішна юрма, звучні імена, пишні титули, які оголошуються камергерами, телеустановки — на екрани дивилася зараз уся Галактика… Ні, ось-ось він прокинеться і опиниться у рідному XX столітті…

— Король Сонць Лебедя! — звучали розмірені оголошення камергерів. — Король Ліри!

Вони проходили перед Ґордоном — смутний, неясний потік осіб та голосів. Декого він пам’ятав: Зу Різаль зі Скупчення Геркулеса, молодий Сат ІІІамар з Полярної…

— Король-регент Кассіопеї! Графи Границь Зовнішнього Космосу!

Поступово титули ставали скромнішими. Серед останніх підійшов смаглявий капітан, який з поклоном подав Ґордону касету думкозапису.

— Маленьке прохання від моєї ескадрильї, — прошепотів він. — Сподіваємося, ваша високість прослухає його…

— Гаразд, — кивнув Ґордон. Раптом його перервав адмірал Корбуло. Той пильно вдивлявся у знаки відмінності офіцера і раптом виступив вперед.

— Нікого з вашої ескадрильї не повинно бути зараз ближче Веги, — різко крикнув він. — Ваше ім’я та номер загону!

Капітан зблід, відсахнувся, сунувши руку у кишеню куртки.

— Це шпигун, вбивця! — скрикнув Корбуло. — Знищити його!

Капітан вихопив короткий атомний пістолет. Ґордон закрив собою Ліанну, але, за командою Корбуло, з таємних бійниць під стелею Зоряної Зали вже вилетіли швидкі атомні кульки, які вп’ялися у тіло шпигуна і вибухнули. Він рухнув на підлогу — понівечений, почорнілий труп.

Виникла паніка, пролунали перелякані крики. Над шумом вознісся громовий голос Арн Аббаса:

— Боятися нічого! Завдяки пильності Корбуло та нашої варти шпигуна знешкоджено! Винесіть тіло, — розпорядився імператор. — Зарт і Джал — зі мною, Корбуло, накажіть просвітити касету променями, раптом це бомба. Ліанно, заспокойте гостей.

Ґордон слідом за імператором увійшов до іншої кімнати, куди перенесли тіло. Джал Арн схилився над трупом, розстібнув обпалений мундир. Понівечений торс не був смаглявим, він мав дивний блідий відтінок.

— Хмарник!