Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Отже, разом з поліцейським Гуннаром Андерссоном у Госсеберзі йдеться щонайменше про вісім жертв… це ж страхітлива статистика. І у всіх убивствах ми підозрюємо Нідермана? Тоді він має бути абсолютно божевільним серійним убивцею.

Соня Мудіґ і Єркер Хольмберґ перезирнулися, і нарешті слово взяла Соня.

— Нам поки що бракує фактичних доказів, проте ми з моїм начальником — інспектором кримінальної поліції Яном Бубланськи — схиляємося до думки, що Блумквіст абсолютно правий у своїх твердженнях і що перші три вбивства вчинив Нідерман. Це означає, що Саландер невинна. Щодо могил у Нюкварні можна сказати, що зв’язок Нідермана з цим місцем підтверджує викрадення подруги Саландер Міріам By. Їй, безсумнівно, було уготовано місце в четвертій могилі. Але це складське приміщення належить родичці ватажка мотоклубу «Свавельшьо МК», і, доки останки не ідентифіковано, про висновки говорити зарано.

— А злодій, якого ви ідентифікували…

— Кеннет Густафссон, сорок чотири роки, відомий як торговець наркотиками. Мав проблеми із законом починаючи з підліткового віку. Найперше, що я припустила б, — йдеться про якісь внутрішні розбірки. Мотоклуб із Свавельшьо причетний до найрізноманітніших злочинів і, зокрема, пов’язаний з поширенням метамфетаміну. Тобто це може бути кладовищем для людей, що не знайшли спільної мови з «Свавельшьо МК». Проте…

— Що?

— Та повія, убита в Сьодертельє… двадцятидволітня Ірина Петрова.

— І що з нею?

— Розтин показав, що її було жорстоко побито, причому пошкодження такого характеру, які звичайно завдаються чимось на зразок бейсбольної битки. Щоправда, характер пошкоджень неоднозначний, і патологоанатом не зміг точно визначити, яке саме використовувалося знаряддя. Проте Блумквіст зробив досить влучне спостереження. Травми Ірині Петровій цілком могло бути заподіяно голіруч.

— Нідерман?

— Це логічне припущення. Докази поки відсутні.

— Як ми діятимемо далі? — спитала Спонгберґ.

— Мені необхідно поговорити з Бубланськи, але наступний логічний крок — це, ймовірно, допит Залаченка. Ми, зі свого боку, сподіваємося з’ясувати, що йому відомо про вбивства в Стокгольмі, а у вашому випадку йдеться про затримання Нідермана.

Один з інспекторів Ґетеборзького відділу по боротьбі з насильницькими злочинами підняв руку.

— Можна запитати — що виявили в садибі Госсеберґа?

— Дуже мало чого. Ми знайшли чотири одиниці стрілецької зброї. Підготовлений до змащування пістолет «ЗІГ-Зауер» у розібраному вигляді — на кухонному столі. Польський «Р-83 Ванад» — на підлозі поряд з кухонним диваном. «Кольт-1911 Гавернмент» — той, що Блумквіст намагався здати Польссону. І нарешті, браунінг двадцять другого калібру, який на цьому фоні здається мало не дитячою іграшкою. Ми підозрюємо, що в Саландер стріляли саме з нього, оскільки вона все ще жива з кулею в голові.

— Щось іще?

— Ми конфіскували сумку, що містить трохи більше від двохсот тисяч крон. Вона була в кімнаті на другому поверсі, якою користувався Нідерман.

— А ви впевнені в тому, що це його кімната?

— Ну, у нього розмір одягу ікс-ікс-ель. У Залаченка речі середнього розміру.

— Чи є якісь докази зв’язку Залаченка із злочинною діяльністю? — спитав Єркер Хольмберґ.

Ерландер похитав головою.

— Все, звичайно, залежить від того, як тлумачити конфісковану зброю. Але за винятком зброї і того, що в Залаченка стояли вельми високотехнологічні камери зовнішнього спостереження, ми не виявили нічого, що відрізняло б садибу Госсеберґу від будь-якого фермерського господарства. Обстановка в домі надзвичайно спартанська.

Ближче до дванадцятої години в двері постукав поліцейський у формі, який передав Моніці Спонгберґ якийсь папір. Вона підняла палець.

— Ми отримали сигнал про зникнення людини в Алінґсосі. Двадцятисемилітня медсестра стоматологічного кабінету на ім’я Аніта Касперссон виїхала з будинку о сьомій тридцять ранку. Вона відвезла дитину в садок і повинна була прибути на своє робоче місце ще до восьмої, але так і не прибула. Вона працює у приватного стоматолога, приймальня якого розташована приблизно за сто п’ятдесят метрів від того місця, де виявили викрадену поліцейську машину.

Ерландер і Соня Мудіґ одночасно поглянули на свої годинники.

— Отже, він має фору в чотири години. Що в неї за машина?

— Темно-синій «Рено» моделі дев’яносто першого року. Ось номер.

— Негайно оголошуйте машину в загальнодержавний розшук. До цієї миті Нідерман може перебувати в будь-якому місці між Осло, Мальмьо і Стокгольмом.

Після нетривалого обговорення вони завершили нараду, вирішивши, що допитувати Залаченка поїдуть Соня Мудіґ та Маркус Ерландер.

Коли Еріка Берґер пройшла зі свого кабінету до редакційної міні-кухні, Хенрі Кортес нахмурив брови і провів її поглядом. Через кілька секунд вона знову з’явилася з кухлем кави в руці, повернулася до себе й зачинила двері.

Хенрі Кортес не міг точно визначити, що його насторожило. «Міленіум» належав до тих підприємств, співробітники яких швидко зближувалися. Хенрі на півставки працював у журналі протягом чотирьох років і за цей час був свідком кількох надзвичайних струсів, особливо тоді, коли Мікаель Блумквіст відбував тримісячне ув’язнення за наклеп і журнал мало не збанкрутував. За його пам’яті сталося і вбивство співробітника журналу Даґа Свенссона разом з його подругою Міа Берґман.

Під час усіх цих потрясінь Еріка Берґер трималася, як скеля, яку ніщо, здавалося, не могло вивести з рівноваги. Хенрі не здивувало, що Еріка зателефонувала й розбудила його рано-вранці, а потім посадила їх з Лоттою Карім працювати. Справа Саландер зрушила з мертвого місця, а Мікаель Блумквіст виявився причетним до вбивства поліцейського з Ґетеборґа. Тут усе було зрозуміло. Лотта Карім отаборилася в будівлі поліції і намагалася отримати хоча б якісь зрозумілі відомості, а Хенрі присвятив ранок дзвінкам і спробам розібратися в тому, що сталося вночі. Блумквістів телефон не відповідав, та все ж за допомогою деяких джерел Хенрі вдалося скласти відносно повну картину нічної драми.

Проте Еріка Берґер весь ранок міркувала про щось інше. Двері до себе в кабінет вона зачиняла вельми рідко — тільки коли приймала відвідувачів або інтенсивно працювала над якоюсь проблемою. Сьогодні вранці відвідувачів у неї не було і вона не працювала. Коли Хенрі кілька разів заходив до неї, щоб повідомити про новини, то заставав її в кріслі біля вікна задумливу, з явною байдужістю заглиблену в споглядання людського потоку на Гьотґатан. Його повідомлення вона слухала неуважно.

Щось було не так.

Його роздуми перервав дзвінок. Відчинивши двері, Хенрі побачив Анніку Джанніні. З сестрою Мікаеля Блумквіста він кілька разів зустрічався, але близько її не знав.

— Добридень, Анніко, — сказав Хенрі. — Мікаеля сьогодні тут немає.

— Я знаю. Мені потрібна Еріка.

Коли Хенрі впустив Анніку