Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Це ми й зробили за кілька днів. Лобсин товк кварц в ступці, а я промивав його коло арика, бо ще в дитячі роки бачив, як у Південному Алтаї промивають в тазу золотоносний пісок вільні старателі, та й сам брав участь у цьому.

В квартирі прикажчик залишив великий безмін, тож ми могли зважити своє багатство. В глечику виявилось тринадцять з чвертю фунтів золота, а з кварцу ми добули ще сім фунтів з лишком, отже, загалом скарб становив майже двадцять один фунт з половиною золота досить високої проби, судячи з його кольору. За нього можна було виручити майже 10 тисяч карбованців. Половини цієї суми було досить, щоб купити або спорудити собі будиночок і комору в пригороді Чугучака і мати оборотний капітал для закупки товарів, а на другу половину, що належала Лобсину, купити десяток добрих верблюдів, двоє-троє коней і почати вдвох караванну торгівлю в Монголії. Доки не повернувся прикажчик, треба було організувати все це. В Чугучаці я знав китайського купця, який потай купував золото в золотошукачів, що працювали в Тарбагатаї. Я відвідав його і домовився, що буду потроху приносити йому золото, щоб діставати гроші на витрати.

Поблизу двору, в якому ми жили, був досить просторий пустир з кількома великими деревами і напівзруйнованою фанзою. Його власник, що проживав у місті, погодився продати його недорого, а консул провів цю купівлю. Я найняв кілька робітників і спорудив будиночок, надвірні будівлі і комору, все це, звичайно, без витівок, з сирцевої цегли і з простим дахом, так що до половини літа все було готове. Лобсин поїхав на своє літування і, не поспішаючи, при нагоді купував добрих верблюдів; зрідка приїжджав до мене по гроші.

Коли повернувся прикажчик із своїм караваном, я переселився в свій будинок, а потім з'їздив в Семипалатинськ, де продав у відділку Сибірського банку частину золота, що ще залишилась, закупив різних товарів за готівку, а тому з великою» знижкою, і валкою повіз їх в Чугучак. На цей час, в половині серпня, літня спека спала. Верблюди на початку літа линяють, слабшають.

І добрі господарі бережуть їх, бо в цей час спини в них легко псуються при перевозці вантажів; в половині серпня вони вже вкриті новою шерстю.

Верблюди, закуплені Лобсином, відпочили, підгодувались. Ми спорядили караван з семи сильних верблюдів і наприкінці серпня, найнявши ще погонича монгола, вирушили втрьох в глиб Монголії. Ми не стали збувати крам російським і китайським фірмам у містах і великих монастирях, а повели торгівлю безпосередньо з монголами на їхніх кочовищах і в невеликих монастирях.

Через два з половиною місяці ми повернулись в Чугучак, розпродавши увесь крам і закупивши замість нього на місцях (дещо за гроші, а що й виміняли) вовну, шкіри, циновки. Сировину я відправив валкою в Семипалатинськ, де знайшов посередника, що скуповував цю сировину для відправки в Росію.

От я й описав свою першу подорож не в торгових справах. І мимохіть поставив собі запитання: для чого і для кого я зробив цей опис? Мушу признатись, що думку про це подав мені Сергій Васильович, консул Соков, Давно вже, після першої нашої з Лобсином поїздки на Алтай до забороненого рудника, про яку я йому розповів докладно за склянкою чаю, він сказав мені:

«А чому б вам, Хомо Капітоновичу, не записувати свої дорожні враження? Ви так цікаво вмієте розповідати, що хочеться вас слухати й ще слухати і задавати запитання про ту чи іншу з ваших пригод. Спробуйте записувати на зупинках вечорами при світлі багаття чи вдень під час дньовки все, що бачили в дорозі в нових місцях, що спостерігали, яка місцевість, яких людей зустрічали, що відчували з приводу тієї чи іншої зустрічі або події в дорозі. А повернувшись додому і перечитуючи ці побіжні записи в кишеньковій книжці, пригадувати все день за днем, що бачили і що чули, про що думали під час різних пригод, і записати докладніше. І на схилі віку вам самим буде цікаво перечитувати свої описи і пригадувати минуле чи навіть опрацювати ці записи як слід і надрукувати опис своїх подорожей. Адже цей край, де ми живемо, — мало відомий, ніким як слід не описаний, а ви об'їздили його вздовж и впоперек і добре знаєте його».

Умовив все-таки мене, і я почав вести записи під час переїздів з місця на місце, а взимку і навесні, сидячи в крамниці, куди за цілий день зайде тільки десяток покупців, я ці записи доповнював і переписував у зошит. Так і назбиралось з роками десятків з три зошитів, і на старості літ, коли я перестав шукати пригод і скарби давнини, я їх вирішив опрацювати, переписати і доповнити.

ВОСКРЕСЛІ РУДОКОПИ СТАРОГО РУДНИКА

Взимку я з'їздив знов у Семипалатинськ і відвіз туди скуплену в Монголії сировину, одержав за неї гроші, продав частину золота, що ще залишилось, закупив різного краму і привіз його в Чугучак. Тепер в моїй коморі повно було краму, і я міг торгувати потроху в нашому пригороді. Лобсин був у мене агентом, об'їжджав зимівлі киргизів і калмиків у Джаїрі, Барлику і Уркашарі, показував зразки краму і повідомляв, що все це можна купити у мене в коморі.

Але час уже розповісти, що за людина цей мій приятель і компаньйон, вирощений мною з біглого ламського вихованця, що жебракував у Чугучаці.

Йому було років з тринадцять, коли я взяв його до себе, навесні 1875 р. Він був в лахміттях, сам брудний, вкрай схудлий. Сидів він разом із старим китайцем коло воріт консульської садиби, читав молитви і протягував руку прохожим. У великі морози приходив іноді в мою комору погрітися. Я почав його розпитувати, дізнався, чому і як втік він з монастиря в долині Кобу, упевнився, що він ще не зіпсований жебрак, кмітливий, люб'язний, і вирішив дати йому притулок. Вимив, одягнув, привчив до роботи в коморі, діставати паки, розгортати їх, відміряти аршином. Покупців було небагато, і я почав вчити його російської мови, а сам практикувався з ним по-монгольськи. Він сили набрався в мене, на добрих харчах підріс, і наприкінці літа я взяв його підручним у торговому каравані. Ця робота йому сподобалась, і він виявився чудовим помічником, прив'язався до