Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер тут було пусто, господарі пішли на літування вище в гори, фанза провітрювалась, двері її були відчинені.
Далі кущі і гаї по річці порідшали, ущелина перейшла в долину. На одному з її схилів я помітив дивні заглибини-печерки і ніші, що тяглися одна над одною кількома ярусами на сотню кроків.
— Що це, теж зимівлі? — здивувався я; Лобсин засміявся.
Я вистрелив картеччю у вовка, що стояв боком.
— Таких нір у Джаїрі багато знайдеш, але ніхто в них не живе.
— Хто ж вирив їх? Люди чи звірі?
— Та хто його знає, Каміння якесь гниле, мабуть… В норах, якщо помацати його, воно розсипається, а вітер вимітає легкі частинки. В таких норах барани і кози взимку від пурги ховаються.
Я розглядав з подивом ці чудні западини в. жовто-рожевому камінні схилу. Вони були схожі на чашечки, які жуки вигризають в старому дереві, проте були далеко більші. В одних людина могла вільно сидіти, в інших навіть стояти згорбившись. Іноді дві або три ніші містились поряд, відокремлені лише кам'яним стовпчиком, а в глибині з'єднувались, і людина могла б розміститись на ночівлю, випроставшись, І найдивніше було те, що на самому схилі в тріщинах каміння закріпились дрібні кущики, жмутки трави, якісь квіточки, а в нішах їх зовсім не було. Не можна було повірити, що ні люди не вирубали, ні тварини не вирили ці нори в суцільному твердому камінні[4].
Години дві ми їхали долиною Ангирти, піднялись в її верхів'ях на рівну поверхню Джаїру, вже описану нами, спустились з неї в долину північного схилу і виїхали нею. знов на степ Долон-турген між Джаїром і Уркашаром. Заночували на річці Ушети серед чорних вітряних горбів і на другий день надвечір прибули в Чугучак.
Всю дорогу мене непокоїла думка, де заховати наш скарб в. Чугучаці. Найнята мною фанза в подвір'ї крамаря погано замикалась, в ній не було вікна, і вдень довелося б не зачиняти дверей. На подвір'ї бігали діти, ходили всякі люди. Кварц із золотом треба було стовкти і промити, робити це на людному місці, беручи воду для промивання з криниці, не можна було. Треба було негайно шукати собі більш відлюдну і зручну квартиру. Допоміг випадок. Тільки-но ми в'їхали в двір, розсідлали коней і зайшли в фанзу, прийшов господар будинку і сказав:
— Тебе тричі питав новий прикажчик, йому в терміновій справі треба бачити тебе.
Я, звичайно, відразу ж пішов на свою стару квартиру, залишивши Лобсина стерегти фанзу. На дворі старої квартири була метушня. Пакували крам, лагодили верблюжі сідла. Під повіткою стояло десятків два верблюдів. Прикажчик, побачивши мене, зрадів:
— Слава богу, що ви прийшли, Хомо Капитоновичу! — вигукнув він. — Чи не бажаєте повернутися на свою квартиру? Я не знайшов надійного помічника, тому сам поведу караван, місяців з два мене тут не буде, а при складі залишити нікого. Ви поживете тут, доки я повернуся назад, і склад буде під вашим наглядом. На вас я можу покластись!
Забув, негідник, як він нагально виселив мене 10 днів тому з квартири, хоча міг дати мені час підшукати нову. Але я не хотів пригадувати кривди, заподіяної мені, бо це мене влаштовувало. Тому я сказав йому:
— Гаразд, можу повернутися на старе попелище. Тільки приймати ваш склад не стану. Ви його замкніть і запечатайте, я буду жити як вартовий.
Він поморщився:
— Я сподівався, що ви могли б поки і продавати крам покупцям. Два місяці крамниця буде на запорі. Хазяям збитки!
— Ні, вже звільніть! Приймати від вас крам, потім. здавати вам. Знову будете перемірювати все. Уклінно дякую!
Він почав умовляти мене, але я не поступився, і йому довелось погодитись.
— Якщо так, приходьте завтра зранку, я в обідню пору хочу виїхати, — закінчив він розмову.
Другого дня я повернувся вранці: на свою стару квартиру. Караван уже почали в'ючити. Прикажчик при мені замкнув склад і, крім замків, привісив на клямках ще шнурочки і припечатав їх на папірцях своєю печаткою. Розпрощались по-дружньому, караван пішов, а через чверть години Лобсин привів наших коней, нав'ючивши на них моє убоге майно.
Ми замкнули ворота і тут розмістились. Подвір'я мало ту особливість, що через нього протікав невеличкий арик, тобто струмок, відведений з русла однієї з гірських річок, що стікають з гір Тарбагатаю і зрошують весь оазис Чутучака — його вулиці, навколишні сади і город, а також поля околиць міста. Таким чином, вода промивати золото була під. рукою, і ми могли не кваплячись без свідків виконати свою роботу. Проте треба було роздобути ще більшу ступку, щоб роздробити куски золотоносного кварцу. Я знайшов її у хазяїна заїжджого двору по сусідству, який вживав її, щоб дробити горох. В Китаї коней і мулів годують не вівсом, а польовим горохом, який роздрібнюють і розпарюють гарячою водою.
Ми покійно влаштувались в моїй колишній квартирі при складі. Спочатку відкрили глечик, привезений із золотого рудника. В ньому було дрібне золото, добуте китайськими рудокопами з кварцових жил Чий-Чу. Вони розмелювали кварц у великих чашах, — складених з кількох оброблених брил твердого граніту. Я забув сказати, що на першому руднику ми бачили таку чашу. Вона мала близько двох аршинів у діаметрі і по окружності борт висотою в четверть. Дрібні куски кварцу розмелювались кам'яним валом діаметром в піваршина і довжиною в аршин, який котився в чаші навколо вертикальної осі. Він був прикріплений до цієї осі одним кінцем, а до другого кінця його, в який була вставлена дерев'яна жердина, припрягали коня або віслюка. Бігаючи по кругу навколо чаші, тварина приводила в рух вал, який котився навколо осі і давив кварц. В чашу по жолобу надходила вода і потім разом з кварцовим піском і золотом виливалась через отвір в борту на похилу площину, яка являла собою те, що називається вашгердом золотошукачів, на якому під постійно текучою водою важкі зерна золота залишаються біля верхнього краю, а легший кварцовий пісок проходить далі.
На руднику Чий-Чу ми бачили таку саму кам'яну чашу, що складалась з чотирьох великих каменів; коло неї лежав і вал із залишком дерев'яної осі, а осторонь підносився чималий горб з жовтуватого кварцового піску, перемитого на цій примітивній золотодобувній фабриці.
Нам, звичайно, не потрібна була така фабрика, щоб перемолоти 18 кусків кварцу, викопаних у фанзі. Роздробити його в пісок
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В нетрях Центральної Азії», після закриття браузера.