Читати книгу - "Щоденник моєї секретарки"

— А він не взяв. Все одно не взяв. Уявляєш?

— Ага, знайшли дурного. Він у машині сидів і цинкував, що я не розумію, чи що?

— Ну ти кремінь! — сказав Паша. — Я б узяв.

— Та ладно, — скривився я. — Ситуація палена на сто процентів.

От якби іще вчора мати таку певність!

— Слухай, я тебе заповажав! — вже вкотре за сьогодні поклав на мене свою гебешну руку Ґенек.

— Дякую, — я струснув плечем. — Тобто раніше ти мене не поважав?

— Один-один, — засміявся Павлюк-паша.

— Ні, ну що ти! — генерала не так легко було збити з пантелику. — Якби не поважав, прислав би до тебе опера з десяткою. А так — цілий громадянин Сполучених Штатів, справжній, між іншим. Цінуй!

— Знаю, що справжній. Він мені паспорт показав, щоб ти не сумнівався.

— А він усім його показує. Коронний номер. Діє на сто процентів.

— На дев’яносто, — уточнив Паша.

— Тепер на дев’яносто, — погодився Ґенек.

І ми розсміялися уже втрьох.

У неділю, в Києві відбудеться акція журналістської солідарності «Волю слову». Акція «Жива газета» пройде біля будинку Спілки журналістів України (вул. Хрещатик, 27). Незалежні журналісти на очах у киян і гостей міста щогодини друкуватимуть оперативні випуски газети й роздаватимуть їх усім охочим.

Українська Правда

Насилля та дуже відмінні цифри підрахунку голосів на виборах мера у Західній Україні підсилили стурбованість щодо просування країни до авторитаризму.

Financial Times

Ставлення до Віктора Януковича в Києві погіршилось після того, як у ЗМІ побільшало інформації про те, що нинішній прем'єр у молоді роки був двічі засуджений за кримінальні злочини.

Дзеркало тижня

Сапула мешкає сама у двокімнатній квартирі на Подолі, і цей факт дозволяє нам чкурнути з роботи, дорогою заскочивши до супермаркету за пляшкою доброго винця та пліснявим французьким сиром, який так до нього личить. А ще до вина ми полюбляємо виноград, щоправда зараз він не найкращий — імпортний, занадто м’ясистий і без кислинки. Проте ми не капризні, тому беремо, що є.

Звідки у мене, простого південного хлопця, такі дивні смаки — не скажу. А може, справа саме в тому, що я з півдня, де степи до обрію посмуговано рядками винограду і кожен господар закладає на зиму кілька десятків відер свого власного, особливого, унікального й неповторного вина. У нас навіть доріжки у дворах мостять бетонними стовпчиками для виноградників, а школярі у вересні, замість учитися, їздять збирати врожай. Чи принаймні їздили у часи, коли я вчився у школі. Пам’ятаю навіть плакат, що прикрашав шкільний кабінет праці: «Хай буде благословенний народ, що вмістив променисту енергію сонця у келих і дав її на радість людям». І підпис — Максим Горький. Хто здогадався розмістити в класі саме цю цитату з класика, невідомо, але якщо це було навіть у розквіт соціалізму, що його зараз іменують епохою застою, можете уявити різницю у ставленні до вина на нашому благословенному Півдні та решті українських територій.

Отже, в результаті впливу шкільної наочної агітації я не люблю горілки, чим викликаю здивування й недовіру з боку свідомого елементу. Адже національна традиція однозначно стоїть на двох китах — горілці і салі як основі основ.

Але є ще один кит — гарні жінки — і я віддаю йому данину з величезним задоволенням. А коли є змога, то під червоне вино, пліснявий сир та виноград, хоч він зараз і не найкращий.

— Заходь, — Сапула відмикає ключем замок і пропускає мене вперед.

Я ставлю пакет із супермаркету на підлогу і починаю роззуватися. Господиня не переймається зайвими церемоніями і проходить до кімнати просто у туфлях. Має на це повне право, адже прибирати їй доводиться самій. Бо це її хата, а я тут лише гість, тому ходжу у шкарпетках, і п’яти відчувають прохолоду підлоги.

Ми мовчимо. У кімнаті лунає тільки шурхіт целофану, дзеленькання посуду та стукіт пляшок об стіл. Моя справа — відкоркувати вино, решта — обов’язок жінки. Катька послабляє комір своєї білої блузки, розпускає по плечах зазвичай суворо заколоте волосся — і у такий спосіб раптом відбувається маленьке диво. В одну мить моя заступниця — ділова жінка, суворий адміністратор — перетворюється на таку собі гетеру-спокусницю. Навіть очі тепер дивляться на мене інакше, вони стають теплими й променистими, хоч з очима вона точно нічого не робила, гарантую.

На противагу сучасній моді на схуднення, Сапула залишається дуже тілесною, і одягом, поведінкою, навіть запахом підкреслює жіночність — звісно, тоді, коли вважає за потрібне.

— Як тобі це вдається?

— Що саме? — вона робить вигляд, що не розуміє.

— Признавайся, ти відьма?

— Не знаю. Бабуся була відьмою, це точно. А я — так, переводня.

Я нахиляюся вперед і продовжую почате Катькою, а саме — розстібаю ґудзики до самого низу, проходжу губами по шиї вниз від мочки вуха, потім різко розчахую блузку — і назовні з’являється мереживо, що вкриває повні груди, немов суцвіття бузку. Продовжую рух, розстібаючи спідницю, губи вже торкаються улоговини між персами, але тільки-но пробую зовсім стягнути одяг, як відчуваю несподіваний спротив.

— Куди ти поспішаєш? Жінку спочатку треба нагодувати, а потім уже все інше.

— Пробач, забувся. Ти ж у мене традиціоналістка.

— Жінки усі — традиціоналістки. Налий вина.

Я вмощуюся в низькому фотелі, розливаю бордо у келихи. Сапула сидить навпроти, не роблячи навіть спроби поправити одяг. Розхристана, майже без спідниці. І тут я починаю розуміти стратегічний задум. Власне, тому вона й не зняла туфлі. Для довершеності композиції.

— У тебе нова білизна, — констатую я.

— Точно. І як тобі вдалося це помітити?

— Я помічаю все, що пов’язано з тобою.

— Брехло, — хитає вона головою.

— Дуже гарна, — я демонстративно пробігаю поглядом по тілу, жінкам це подобається.

Вона нахабно демонструє себе, насолоджуючись ефектом. Тепер це навіть не спокусниця, а просто-таки одаліска з картини Енґра. Там, де зображено дівчат у їхньому природному середовищі. Приблизно так я і висловлююся.

— По-твоєму, гарем — це природне середовище для жінки?

— Звісно. Жінка там — серед інших жінок та євнухів, тому нікого не намагається звабити і залишається такою, як є. Натуральна сексуальність.

Катька мудро й дещо іронічно посміхається:

— Помиляєшся. Природне середовище для жінки — це зваблювати чоловіків. А в гаремі вони просто тренуються одна на одній. Обмінюються досвідом, якщо хочеш.

— Досвідом? Ага, так от звідки пішло слово «симпозіум»!

— Саме звідти. Жіноча лазня — це суцільний симпозіум.

— А судді хто? Як там казав класик?

Посмішка на вологих губах стає ще ширшою.

— Самі. Самі показують, самі