Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"

Елісбетка почала підбирати на піаніно музику. Румцайс упіймав такт, притупнув ногою і клацнув з усієї сили закаблуками. Музика була ніжна, але Румцайс гупав ногами по-розбійницькому — так, що будинок трусився до самого льоху.

— Надто тоненько граєш ти, яблунько, — сказав Румцайс Елісбетці. — Поки я у твою музику вслухаюся, то забуваю, якою ногою ступати.

Сів він сам до піаніно і сказав, що тепер танцюватиме Елісбетка. Та ледве Румцайс по-розбійницькому вдарив по клавішах, як ззаду з піаніно полетіли молоточки. Елісбетка вдарилась у сльози. Що, мовляв, скаже мамуня, коли повернеться додому?..

— Не плач, — сказав Румцайс, — що я зіпсував, те я і полагоджу.

Підійшов він до вікна, визирнув тихесенько і блискавичним румцайсівським рухом спіймав у повітрі вісім пташок. Кожна з них була настроєна на іншу ноту, і Румцайс посадив їх у піаніно одну за одною. Кропив'яночку найвище, щоб цвірінькала дискантом, а голуба на самий низ, щоб туркотів басом.

Елісбетка знову підхопила плаття пальчиками, а Румцайс скомандував пташиному піаніно:

— Ану, тихенько!

І піаніно заграло так, як співають у лісі пташки, коли пробуджуються зі сну, і музика була така ніжна й тиха, що Румцайс мусив прикласти долоню до вуха, аби щось почути.

Елісбетка ж під ту музику танцювала, як справжня балерина. Румцайс рахував їй «раз-два-три», «раз-два-три» і радів, що гідно заступив блідого молодика.

Раптом двері кімнати відчинилися. На порозі стояла жінка зброяра Галіржа. Побачивши у своєму домі розбійника, вона мало не закричала, і рука її мимоволі підлетіла до рота. Тоді Румцайс на доказ того, що він заступає вчителя танців, музики і добрих манер, ступив назустріч господині і схилився перед нею в глибокому іспанському уклоні. Та, на лихо, зачепив великим пальцем за курок, і голландський пістоль за поясом у нього гучно вистрелив.

— Оце так постріл! — задоволено промовила жінка. — Я вже п'ятнадцять років одружена із зброярем, а такого славного пострілу ще не чула. Що ж я вам винна за урок музики й танцю?

— Торбинку солі, — відповів Румцайс.

Виходячи, він зустрів унизу молодика. Щоки в нього вже порожевішали, і він квапився на службу. І Румцайс подумав, що він своє діло зробив як належить.

А щоб було і друге діло зроблене, поніс Румцайс торбинку солі додому — до розбійницької печери.

А щоб зробити як слід і третє діло, вони з Манкою добре тією сіллю посолили семикратну юшку.

12. Як Румцайс повернув веселку на небо

Коли вщухли зливи після війни з пруссаками, вийшла якось Манка з печери, щоб вибрати з криниці замулену воду. Та, ступивши кілька кроків, спинилася й вигукнула:

— Румцайсе, я такого зроду не бачила!

— І я теж, — сказав Румцайс, коли прибіг туди.

Із криниці у них росла веселка. Вона сягала через усе небо — від Ржаголецького лісу через гору Зебін аж до майдану посеред Їчина.

— А вона часом не полетить? — прошепотіла Манка й підійшла навшпиньки до веселки.

Веселка стояла мовчки і сяяла.

— Отепер, Румцайсе, я тобі щось покажу! — мовила Манка, зайшла у веселку і почала в ній походжати. Від волосся і до кінчиків пальців на ногах мінилися на ній промені найніжніших кольорів.

Та тільки на цьому їхня втіха й скінчилася. Веселка раптом одірвалася від криниці і знялася вгору. Та піднімалася вона повільно і час од часу спинялась.

— Чи не заважає їй щось з того боку? — спитала Манка.

— Хотів би я знати, що саме, — сказав Румцайс і видерся по гілках на вершечок старого дуба.

Звідти він побачив їчинський майдан. Після дощу не було там жодної живої душі. Тільки перед однією з крамниць попід стінами будинків стояв крамар Шпанігель і змотував веселку через лікоть у сувій.

Румцайс хутко з'їхав з дуба.

— Треба щось робити! Хіба ж це діло, коли бурі й грози лишаться без веселки!?

Пройшовся він рукавом по чоботях і вирушив імператорською дорогою прямо до Їчина.

Проминувши браму під баштою, побачив Румцайс нового їчинського війта Тоушека, який прийшов до влади після Гумпала. Тоушек урочисто виступав у нових веселкових штанях по веселковому килимку, простеленому від його будинку через майдан аж до ратуші.

— Шпанігель уже розпродує сукно з веселки панству на штани,— сказав сам собі Румцайс. — Отже, треба мені поспішати.

Війт Тоушек поважно крокував до ратуші, а Румцайс тихенько йшов за ним і скручував веселковий килимок у нього за спиною. А скрутивши, засунув веселку за пазуху, щоб не сяяла. Веселка була така тонюсінька й ніжна, що за пазуху її вмістилася двадцять одна австрійська миля.

Коли Тоушек підіймався сходами до дверей ратуші, спало йому на думку озирнутись. І в цю мить він побачив, як Румцайс похапцем застібає куртку. Війт ступив ще вище на східець і промовив:

— Може, ти готуєш щось і на мене, Румцайсе, як наготував уже на Гумпала і на пана князя? Нічого, скоро й на тебе знайдеться сильце. Княгиня Майолена повертається з Копідлна і вже наказала викликати аж із Фландрії майстра, який випустить пана князя з малої замкової башти.

Румцайс нічого не відповів — махнув рукою і тихим розбійницьким кроком подався через майдан до Шпанігельової крамниці.

Крамниця виходила на майдан вітриною, в якій Шпанігель уже встиг умостити кілька ліктів веселки і причепити папірець з ціною: за один лікоть — два таляри. Із дверей крамниці вибігла пані Шпанігельова і закричала:

— Ось настриже мій веселки, накроїть, та й будемо продавати!

Румцайс, не вагаючись, заскочив у крамницю. За прилавком стояв Шпанігель і ножицями краяв веселку на клапті.

Румцайс зацідив кулаком по прилавку.

— Ану годі! Гайда зі мною — пустиш веселку назад на небо!

— Атож, — обізвався Шпанігель і почухав собі ножицями ніс, — у цю ж мить, Румцайсе.

— Невже ти хочеш продавати крадений з неба крам?

— І такі слова говорить ніхто інший, як розбійник? — зневажливо мовив Шпанігель і спокійнісінько краяв веселку далі. — Тебе приємно слухати.

Румцайс потягся за пістолем.

— Оце, Шпанігелю, пістоль. Я із нього стрельну, ти злякаєшся, і я в тебе веселку все одно заберу.

— Не вистрелиш, — відповів Шпанігель, так само працюючи ножицями, — бо тут від веселки вогко, і порох у тебе на поличці давно відволожився.

Румцайс націлився вбік і натиснув на курок. Пострілу не пролунало.

— От бачиш, — посміхнувся Шпанігель, краючи далі веселку.