Читати книгу - "Мемуари українського Казанови"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І тоді у весільну подорож вирушимо тільки в Анталію.
Бізнес на піскуГоді! Набридло працювати на дядю. Відкриваю власний бізнес. Ну, не так щоб зовсім власний. На пару з кумом. А — не проблема. Дякувати Богу, легковірних у нас, як піску.
А пісок — то гроші. Та ще й які! Недаремно ж іноземці возять до нас пісочок аж із Японського моря. Та ще й фасований у самій Америці. Не вірите? Тоді ловіть мої слова вухами й мотайте на вуса ідею.
Власне, ідея ця не моя. Але й не патентована. Патентований, кажуть, тільки пісок. А зветься він перламутровим. І ще не вірите? Ну й слава Богу! Більше нам із кумом дістанеться.
Ще не так давно і я не вірив кумовим побрехенькам. Та й хто повірить, що знайдуться дурні, ладні платити по долару за грам піску. Хай навіть іноземного в яскравій упаковці. Однак платять. У тому сам переконався.
Минулої п’ятниці кум приніс запрошення на презентацію-семінар скандинавсько-російсько-української фірми з відзігорною назвою. В програмі — звіт про діяльність спільного підприємства за минулий рік, презентація нової продукції, а ще знайомство з першовідкривачем чудодійного продукту для Європи й Америки таким собі Йоханом Гульденсоном.
– І навіщо нам туди йти? — здивувався я.
— Повчишся, як діла робити. Це тобі не примітивний совковський кооператив, а солідна міжнародна фірма. Мій сусід торгує від неї харчовими добавками. Так повіриш, не менше штуки зелених щомісяця знімає. Агітує вступати до них. Це ж він і запрошення дістав. Не надурняк, звичайно. По півсотні за кожне довелося заплатити.
— Гаразд, підемо. Не пропадати ж грошам.
До Будинку актора, що в колишній караїмській синагозі на Ярославовому Валу, рікою стікалися люди. Здебільшого благенько зодягнені, але з велетенською надією розбагатіти, що сяяла на натхненних обличчях і в палаючих вірою очах. Потовпившись хвилин із десять у черзі, підходимо до заповітних дверей. Тицяємо контролерам на вході запрошення.
— З вас ще по п’ятдесят гривень за вхід.
— ?
— Такий порядок.
Діватись нікуди. Кум платив за запрошення. Мені ж доведеться — за вхід.
— Ну що. Бачив я треба гроші робити? На одній лише платі за вхід «зняли» більше, ніж ми з тобою за рік роботи. Як той Сукіс на безплатних концертах для молоді перед мерськими виборами. До речі, не знаю, як ти, а я на тих концертах добре наколовся.
Пригадалося й мені, як саме перед виборами столичного мера повів я племінника на так званий безплатний концерт на Олімпійський стадіон. Бритоголові контролери, схожі на дуболомів з якоїсь казки, пропускали лише за запрошеннями. А запрошення видавались тут же за рогом, в касах стадіону. Абсолютно безплатно — всього по сто гривень. Вибори кандидат програв, зате копійку «підняв» непогану. Та ще й запам’ятався киянам як справжній бізнесмен з фантазією.
Екзальтована публіка шумно всідалася в залі. Довго тривало напружене чекання. Нарешті у супроводі довгоногого лупатого дива у міні- чи то навіть мікро- спідничці, на сцену вийшов дженджикуватий молодик років тридцяти з хвостиком у костюмі чи не від самого Кардена. Від обох за кілька метрів відгонило успіхом.
— Друзі, знайомтеся з новим директором російсько-українського представництва фірми Віленом Фуксманом, проспівала дівиця. — Тепер Вілен Аронович буде нашим благодійником і роботодавцем. Тож надамо йому слово.
Кілька ріденьких, як ярмарок у небагатому селі в будень, оплесків ляпнуло й затихло. І в цій тиші пролунав трохи картавий самовпевнений голос.
— Хотів би почати наше знайомство з виконання приємної місії. Наша давня колега Ганна Халаберда з Дударкова просила допомогти зібрати гроші на операцію чоловікові — інваліду війни. Ми тут порадились і вирішили виділити їй тисячу доларів. Ганно Семенівно, вийдіть на сцену й отримайте конверта. Нагадую, тут тисяча доларів на операцію.
Худенька бабуся (як лишень у такому тілі душа тримається?!) продріботіла до сцени, тремтячою рукою вхопила конверта і, плачучи та мимрячи слова вдячності, подалась на своє місце.
Цього разу оплески були тривалішими й щирішими. За широким жестом керівництва фірми вчувалась турбота про людину праці, простого ділера чи торгового агента. Кожен спробував уявити себе на місці щасливиці, якій так несподівано усміхнулась доля. Кожен відчував себе захищеним від несподіванок. Не дай Боже, що станеться — фірма допоможе. Як тут не старатися, як не працювати на совість!
Коли вдячна бабуся притискаючи до грудей заповітного конверта, зійшла зі сцени, директор дістав з кишені розцяцькований надрукованими сріблястою фарбою бульбашками целулоїдний пакетик, демонстративно надірвав його, витяг звідти щось дуже схоже на витрушений чинарик, опустив у склянку й залив мінералкою з пляшки.
— Як ви вже здогадалися, у мене в руках чудодійний препарат під назвою перламутровий пісок, — молодик відсьорбнув зі склянки. — Це ефективний засіб від багатьох хвороб. Але з огляду на непросту процедуру клінічних випробувань ліків, ми зареєстрували його в Росії та Україні як харчову добавку. Так менше формальностей і швидше перламутр дійде до людей, яким він дійсно потрібен. Нам головне — реальна допомога людям, а не слава. Пам’ятайте це завжди: слава сама знаходить тих, хто до неї не прагне. А тепер дозвольте перейти до головного питання нашого семінару. Сьогодні у нас в гостях знаменита людина, можна сказати, батько нашої фірми, відомий голландський мільйонер Йохан Гульденсон. Попросимо, друзі! — заляпав у долоні дженджик.
При звуці імені мільйонера з переднього ряду підвівся досить опецькуватий чолов’яга років п’ятдесяти з одутлуватим, як у п’яниці обличчям. Затісний почовганий клубний піджак ледь не тріщав на чималому череві та кремезних плечах. Якби не чув своїми вухами, що переді мною мільйонер, подумав би, що це звичайний алкаш, а його одежина куплена за копійки в найближчому секонд-хенді.
Тим часом містер Гульденсон заговорив:
— Здраз-вуй-тє! — спромігся він на російське привітання й заговорив англійською, по-скандинавськи розтягуючи слова. Довгонога лялька кинулась перекладати,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мемуари українського Казанови», після закриття браузера.