BooksUkraine.com » Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"

171
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86" автора Василь Миколайович Іванина. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 73
Перейти на сторінку:
рідний мій, я чекаю на тебе!!! Ти чуєш? Чекаю щодня, щохвилини. Адже ми невдовзі побачимося, так?

До скорої зустрічі! Люблю! Цілую! Жду!

Твоя Джейн”.

У конверті також була фотографія миловидної дівчини. На звороті напис: “Жду тебе у суботу на набережній Окленда[2]”. Розгублений Едвард тримав перед очима папірці, що тремтіли в руках. Він уже буквально нічого не бачив, крім примарного схвильованого обличчя цієї дівчини, нічого не чув, крім її квапливого шепоту, що палко благає коханого прийти до неї. Джейн зверталася до живого Кеннана, який зараз був мертвий.

Але чому ж усе-таки загинув Кеннан? На Лоурі це пояснювали по-різному:

НЬЮМЕН: Причина самогубства Кеннана? Мені здається, для “джі-ай” він був надто слабохарактерний. Дантовий Вергілій з цього приводу сказав:

Лишатись легкодухість має тут,

І має вмерти дрож перед страхами.

Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,

Де скорбні тіні можеш ти уздріти,

Що розуму збулись блаженних пут.[3]

ОЛДЗ: Що тут пояснювати — була людина і немає людини. Не дивуйся, рицарю. З того часу, як ескадрилью поставили на бойове чергування, Кеннан — уже четвертий випадок.

КАРТЛЕНД: Краще напийся, Мак. Коли я п’яний, мені здається, авжеж здається, що я в сто разів щасливіший, розумніший, сильніший, ніж я є насправді. Тому в мене завжди кожна моя клітина прагне випити. Тому мене, як тільки починаю тверезішати, завжди тягне в зашморг. Тут треба обов’язково відключатися. Інакше з глузду зсунешся… Ну, твоє здоров’я!

ЛІНДБЕРГ: Ти ще, Мак, не розкусив служби на Лоурі. Це ж найпаскудніше місце в Штатах. Точно. Ми ж, грішні, всі хочемо влаштуватися десь якнайкраще. Риба шукає, де глибше, а людина?.. Кожен з нас хоче вибратися з цієї кротячої нори в краще життя. А це краще життя процвітає, кажуть, на тому світі. Інші, перш ніж туди потрапити, довго живуть, нащось мучаються. А Кеннан — розумник. Вибрав найлегший і найшвидший шлях на небеса.

ГОРДОН: Правильно, Лінде, Кеннан — розумник. Слухай, Мак, притчу про наше прокляте богом місце. Дали якось дуба три лейтенанти-ракетники. Стали перед суддею Всевишнім. От бог і питає їх:

— З яких ви місць? Де служили?

Доповідають лейтенанти.

Перший: Я на Алясці.

— Важко там. Бачу, волосся в тебе порідшало, зуби повипадали. Іди в рай, сину мій.

Другий. Я у Флоріді.

— Розкішне місце. Тобі непогано жилося й на цьому світі. Іди собі в пекло.

Третій: А я на Лоурі.

— І ти теж іди в пекло. На сковорідку.

— Дозвольте! — обурився наш брат. — Мені й так остобісіло підземне життя. Адже Лоурі гірше за пекло.

— Тому-то я тебе, сину мій, і відправляю в геєну вогненну. Після Лоурі пекло тобі видасться раєм.

ФАЙРСТОУН: Останнім часом Кеннан був чимось пригнічений. Уві сні горлав, стогнав, кидався. Крім того, він був одержимий якоюсь нав’язливою ідеєю: щось вираховував, креслив якісь графіки, копався в довідниках. Робив він це чомусь потай від інших. Так чи інакше, але в медичному висновку я написав: “Самогубство на грунті тимчасового божевілля”.

ФРІКЕР: Хлопець був явно не від світу цього. Тому, мабуть, і пішов у світ інший. Він ніби з неба впав. Не людина, а схема. Розпатякував про мораль, розводився щодо політики… В нашій “печері” штовхати розмови про майбутнє світу?! Сердега!

БРАНЛІ: Не чіпляйся, Мак! Ох, ну до чого ж воно важке, двадцяте століття! Відпочити не дають чоловіку. Звернися до самого Кеннана. Йому краще знати, чому він продірявив собі голову.

Та Едвард уже не міг знайти спокою. Часто вчувався йому жіночий голос, благальний, ледь чутний, але вимогливий і хвилюючий. і

Джейн чекала відповіді.

Едвард упізнав її одразу. Вона стояла біля самої огорожі набережної. Струнка, висока на зріст дівчина років двадцяти у темно-синій спортивній куртці. Джейн напружено озиралася на всі боки. Погляд її великих сірих очей на мить затримався на людині у військовій формі.

— Добрий день, Джейн, — просто сказав Едвард.

Вона здивовано підвела брови.

— Здрастуйте.

— Я прийшов, щоб… Розумієте, Кеннан…

— Ви товариш Томмі по службі?

— Так…

— А він що, не прийде сьогодні?

— Ні, Джейн. Сьогодні він не прийде.

— Чому? Він повинен прийти…

— Він не прийде. Він ніколи більше не прийде.

— Ніколи? — Джейн недовірливо усміхнулася. — Ви погано знаєте його.

— Я зовсім не знаю Кеннана.

— Дивно. Ви товариш Томмі по службі і зовсім не знаєте його?.. Хочете знати, який він?

— Джейн…

— Він постійно спізнюється на побачення. У нього завжди скуйовджене волосся. Але він найкращий. Сьогодні в нас особливий день. Сьогодні річниця нашої зустрічі. Він повинен сюди прийти. Тут ми з ним зустрічалися.

— Мені дуже неприємно завдавати вам болю, Джейн…

— Що з ним? — у голосі Джейн забриніла тривога.

— Місяць тому він застрелився.

— Неправда! — Джейн обурено тупнула ногою. Очі її стали злими.

— Це правда, Джейн, — лагідно сказав він. — Його немає.

— Його немає? — вона не розуміла. Очі її розширились і, не кліпаючи, з надією вдивлялися в обличчя незнайомого офіцера, що приніс їй жахливу звістку. — Не вірю! Чуєте, не вірю! Скажіть, що ви жартуєте, — в голосі, в очах, в руках — благання. — Ну, прошу, скажіть…

— Джейн, — зупинив її Едвард. — Хіба задля жартів я відмахав сюди сотні миль? Зрозумійте ви нарешті його…

— Не треба! — раптом вигукнула Джейн. — Не треба, не треба, не треба!

Вона не давала йому вимовити й слова. Хотіла відтягнути ту страшну мить, коли до її свідомості дійде жорстокий зміст простих слів: його немає.

Едвард видобув з бумажника її листи і фотографію. Мовчки подав Джейн. Вона здригнулася, відсахнулась і раптом затремтіла. Едвард відвернувся. Йому стало важко дивитись їй у вічі.

— Заспокойтеся, Джейн, — глухо промовив, звертаючись до дівчини. — Заспокойтеся…

— Облиште мене, — Джейн рвучко відсторонила його.

Тремтячими руками дістала хусточку, витерла сльози. Потім, нестямно дивлячись просто перед собою, рушила до міста. Едвард наздогнав її.

— Чому ви нічого не спитали? Чому? Адже ніхто, жодна людина не знає, навіщо він… це зробив. І я не знаю.

Він говорив, говорив, а вона, здавалося, нічого не чула. Відсутній вираз обличчя. Пополотнілі вуста. Спустошений, нерухомий погляд. Джейн прискорила ходу. Вона йшла все швидше й швидше. Вона майже бігла, тікала від нього, і він ледве встигав за нею.

— Дайте мені спокій, — повторювала Джейн. — Прошу вас, облиште. Мені дуже тяжко. Я й сама не знаю, чому він це вчинив.

Едвард розгублено зупинився. Вона не знає! Хто ж тоді знає? Він пошукав очима Джейн. Її ніде не було видно.

Від Окленда зовсім близько до

1 ... 10 11 12 ... 73
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"