Читати книгу - "Samotni.com"

би бути в набагато кращій формі на такій доріжці. А так мені довелося удавати, ніби я зав'язую шнурки на своїх кросівках, аби він нарешті наздогнав мене і я могла краще його розгледіти.

У вересні, коли я побачила його вперше, на мене щось найшло. Спершу я уповільнилась, але він наближався до мене таким черепашачим кроком, що я вирішила вигадати прикол зі шнурками. Колись завдяки такій витівці моя подруга по навчанню класно вискочила заміж. Отож я вдала, буцімто стала жертвою кепського взуття, коли поруч зі мною загальмував Кшиштоф. Тоді він зворушливо запитав: «Чи можу я… якось допомогти… колезі?» А дихав юнак так важко, що я насилу зрозуміла, чого він хоче. Я відповіла, що, звісно, може. Шнурки в мене такі, що потрібні чоловічі навички зав'язування, тож у нього є нагода присісти і навколішки на пару зі мною з'ясувати, що з ними робити.

Він похапцем упав на коліна і взявся морочитися коло шнурків. З таким виразом, наче від зав'язаних кросівок залежало моє життя. Я намагалася пояснити йому, що це був просто жарт, і запитала, чи завжди він так серйозно сприймає всі жіночі забаганки. Він збентежився ще дужче і… Їй-бо!.. Він зашарівся! Затинаючись, хлопець пояснив, що як програміст, до того ж професійний, він вважає, що ми, жінки, — теж системи. До того ж контрольовані. Принаймні його мама і сестри напевно. Таким чином, коли система відмовляє, треба її запустити. Він додав, що в моєму випадку несправність проста, і закінчив аргументацію, зав’язавши шнурки чепурним метеликом.

Потім щоразу, коли ми зустрічалися на доріжці, у мене складалося враження, що гарний чорнявчик у завеликому спортивному костюмі більше «тестує програмне забезпечення», аніж бігає, — так його діймає інтерес до мене.

— Та де! — заперечив він з характерною задишкою, коли я йому на це натякнула. — Програмне забезпечення тестується для того, щоб досить швидко виявляти помилки. А ти… у тебе немає ніяких недоліків! — сказав він і запнувся своїм звичаєм, знову виглядаючи як розгублений ліцеїст.

Спочатку навіть Йоанна нічого не підозрювала. Вона задавалася питанням, чого це я більше бігаю підтюпцем, ніж готую конспекти уроків з польської.

— Мабуть, ти розминулася зі своїм покликанням, — мовила вона, побачивши стос просяклих потом футболок. — Твоїм фахом має бути фізичне життя, а не інтелектуальне, — розумувала вона, спираючись на якусь філософську книжку, в якій вирішила розібратися. — Мені дедалі більше соромно за тебе, — бурчала вона, кидаючи мої геть зношені кросівки в пральну машину.

І я весело сміялася, відчуваючи, як у мене всередині пурхають метелики, і була вражена, що можна бути такою щасливою. Божевільною і доброю до світу. Зокрема й до неї.

До Йоанни. Це був час, коли без жодних претензій я мила за неї купи посуду, робила закупи і терпляче поспішала на допомогу, коли вона забивалася в чергову печеру своєї великої туги і самотності. Одне почуття давало мені сили, щоб будувати те друге, сестринське. Одна любов викликала другу, важчу…

Яка ж я була дурна, думаючи, що це і є справжнє життя… Справжнє-бо воно тоді, коли Йоанна мирно спить, я не відповідаю на дзвінки Кшися, до півночі перевіряю контрольні роботи, а потім сиджу перед люстром, яке мене не любить, і, дивлячись собі в очі, наспівую Марію Пешек:

Мерзну без тебе я, Мерзну, поволі щулюся, Наче гейша без кімоно, Йоко Оно без Леннона, Мов засніжене Токіо, Мерзну без тебе я… Сік зі шматочками комплексів

«Знову одне й те саме!» — зітхає Йоанна, поправляючи рюкзак, який з’їжджає з її плеча, мов справжній лижник.

За хвилю вона перетне межу шкільного паркану і залишить за ним спогади про канікули, прогулянки, недочитані книжки й кулінарні експерименти. Як там каже Зося? «Те, що сьогодні здається нам паскудним, завтра може обернутися несподіваною радістю…» Ох, ці її афоризми! «Що мені з завтрашньої радості, якщо сьогодні контрольна з фізики, історія з Мимрою, а на математиці — так звана російська рулетка». Рулетка — це найгірше… Витребенькуватий математик пан Талес полюбляє забавку «раз-два-три — вийди ти». І якщо черга «вийти» припаде їй, то з неї реготатиме хором увесь клас. Ясна річ! Гуртом так легко з когось знущатись і ламати. Без проблем. А вони зроблять це напевно. І навіть не тому, що вона їм не подобається. Бо в них є тимчасова перевага: поки що вони — гурт. А насправді вона, Йоанна, їм до лампочки. Старша на два роки, вона принаймні має той плюс, що дивиться на